Ми сім разів подумаємо перш, ніж купувати харчі при дорозі, і віддамо перевагу ринку чи супермаркету. Чому ж тоді не виявляємо такої перебірливості при виборі поживи для нашого духа? Стихійний ринок – це не лише молоко, сир і яйця. На ньому можна натрапити і на духовну літературу, «ексклюзивну», якої не знайти в церковних крамничках чи спеціалізованих магазинах великих релігійних видавництв. Особливо торгівля нею пожвавлюється під час відпустів.
Патріарша проща до Крилоса поблизу Галича… Закінчилася Архиєрейська Божественна Літургія, вірні приступили до чудотворних ікон, пройшли хресну дорогу, набрали води з джерела і, окрилені, повертаються до своїх автобусів. Духовний заряд отримали на півроку вперед. Час тепер підкріпитися й тілесно.
Завбачливі місцеві підприємці про це подбали і створили для прочан біля подвір’я церкви Успіння Пресвятої Богородиці справжній ярмарок. Тут – і прохолодний, доречний до серпневої спеки, квас, і солодощі, і комплексні обіди. А ще – широкі можливості продовжувати свій духовний розвиток після приїзду додому, які відкриває багатий асортимент релігійної літератури. Представлені на ярмарку і «Свічадо», і «Місіонер», і «Апостол». Проте не обходиться на ньому і без ложки дьогтю.
Між продукцію релігійних видавництв із пристойною репутацією та високим рівнем богословського редагування затісується доволі сумнівна література. Підходжу до однієї ятки, яка виграє всіма барвами веселки від розкладених на ній молитовників. Серед них можна знайти набожества чи не до кожного визнаного Церквою святого. Ба навіть більше…
Беру молитовник із зображенням сліпої жінки в хустині. Матрона Московська. Жила вкінці ХІХ – першій половині ХХ ст. Зроду сліпа. Прославилася чудами і передбаченням майбутнього. Ще при житті користувалася великою шаною народу. Російського. Канонізована 2000 року РПЦ. Лише ті кілька фактів, які про цю особу кожен охочий зможе знайти в Мережі, наводять на думку: до чого ж тут Вселенська Церква?
Проте це ще не все… Звісно, упорядники молитовника подбали за його багате наповнення. Постаралися для нього молитви зі зворушливими словами. Щоб проймало. До такої міри, аби вже мислити було необов’язково. Аби залишилася лише віра. В кого або що? – Неважливо. Адже розум, який це визначає, поступився емоціям і подався на відпочинок. Підхід – близький для Батьківщини чесної Матрони і зовсім чужий для українського менталітету та католицького духу.
Папа Іван Павло ІІ у своїй енцикліці «Fides et ratio» («Віра і розум») застерігає від сліпої віри, яка без належного осмислення перетворюється у забобон. А ще, як показує перебіг інформаційної війни з Росією, і в потужну зброю масового ураження. «Віра і розум – ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини», – пише Святіший Отець у своїй енцикліці. Молитовники ж такого сумнівного походження одне з крил відрізають. І, звісно, нікуди вже такий однокрилий птах не піднесеться.
У вищезгаданій книжечці про Матрону Московську не те, що відсутні дані про богословського редактора, – бракує навіть назви видавництва, яке її випустило. Вже не кажу про імприматур від ієрарха. Складається враження, що це положення для видавців такої літератури – узагалі зі сфери немислимого.
Адже з метою захисту людей від всякого негативного впливу та доктринальних викривлень у літературі з претензією на релігійність Кодекс Канонів Східних Церков попереджає: «Книги молитов і набожеств, призначені для публічного або приватного вжитку вірних, вимагають церковного дозволу» (ККСЦ, кан. 656, §2). Далі він роз’яснює детальніше: «Церковний дозвіл, виражений словами «дозволяється друкувати», означає, що твір вільний від похибок щодо католицької віри або моралі» (ККСЦ, кан. 661, §1). Але аж ніяк не голослівним написом на першій сторінці «Для приватного вжитку» чи «Дозволено церковною владою», як це часто трапляється у молитовниках. Таке можна й самому набрати на комп’ютері, успішно цю церковну владу обійшовши. Обов’язково мусить стояти підпис конкретного ієрарха (бажано, знаного нам), який цей дозвіл дає, бо твір, схвалений або допущений Єпископом або вищою владою, виражає автентичну науку Церкви (ККСЦ, кан. 661, §3).
Проте читати правові норми не настільки цікаво, як слізливі молитви до «Матронушки», страшилки про електронні чіпи, моторошні пророцтва від невідомих візіонерів та заплутані масонські інтриги у вищих ешелонах церковної влади. От і користають з цього нечисті на руку видавці, підсовуючи довірливому читачеві замість духовних ліків крейду, а то й миш’як.
Бо часто самого факту, що перед тобою релігійна книжка, досить, аби, приспавши критичне мислення, довіритись їй і всьому, що в ній написано. Заклик Спасителя чувати (Мр 13,37) в цьому випадку стає доречним, як ніколи. Одне – читати викривлені тлумачення Його Об’явлення в Дена Брауна, розуміючи, що це – белетристика, і зовсім інше – в книжках, «дозволених церковною владою».
Євген Сверстюк у своїх мемуарах про дитячі роки писав, що в його родині завжди віталася книжка, де «за Бога», «а непристойністю була книжка проти Бога». На щастя, на стихійних ринках релігійної літератури книжки «проти Бога» мені ще не траплялися. Усі – «за Бога». Але за якого? Чи Того, що Його Ісус Христос «як відвічна правда об’явив», і в Якого «свята Церква вірити навчає», чи причесаного в кустарних видавництвах творця сенсацій і гаранта прибутку їхніх власників.
Василь Калита
фото: zamky.com.ua
