Боротьба з корупцією чи стара олігархічна система

Кілька тижнів тому приватний український телеканал «1+1» презентував своїм глядачам дивовижний репортаж про діяльність одного з найбагатших людей країни. В центрі репортажу був Дмитро Фірташ, телекомунікаційний та енергетичний магнат, якого заарештували у Відні 12 березня за звинуваченнями з боку США у хабарництві. (Він був звільнений після того, як заплатив заставу у 125 мільйонів євро; наразі він залишається в Австрії, де бореться проти екстрадиції до Сполучених Штатів). Проте у репортажі «1+1», який був лише черговим з серії численних атак проти Фірташа, які показує цей канал в останні місяці, останнім проблемам бізнесмена із законом було присвячено мало часу. Натомість, докладно йшлося про його нібито зв’язки з сумнозвісним російським бандитом, якого зобразили як близького соратника Володимира Путіна.

 

Те, що цей український бізнесмен може мати зв’язки з важковаговиками російської організованої злочинності, скоріш за все, не стало новиною для глядачів «1+1». (Українські спецслужби повідомляли про зв’язок між Фірташем та мафіозним лідером, про якого йде мова, Семеном Могилевичем, ще у 2005 році). Більш вражаючими стали спроби телеканалу виставити Фірташа маріонеткою Кремля, що є особливо важким звинуваченням сьогодні, коли Україна бореться з підтримуваними Москвою заколотниками. Деякі глядачі могли помітити дивний збіг: людина, яка володіє «1+1», бізнесовий магнат та політик на ім’я Ігор Коломойський, також є найбільшим конкурентом Фірташа.

 

Так само, як і Фірташ, Коломойський належить до обраного кола українських олігархів, бізнесменів, які перетворили свої величезні статки (та медіа активи) на значний політичний вплив.

В ідеальному світі, олігархи вже мали б стати явищем з минулого. Євромайдан, який повалив Януковича шість місяців тому, взяв під приціл цю систему брутального кумівського капіталізму, яка заважала пострадянському розвитку України. Та все ж, навіть зараз, через стільки місяців, деякі олігархи продовжують процвітати, розбудовуючи своє багатство та владу навіть тоді, коли країна намагається подолати хаос на сході.

 

Олігархи мали величезний вплив на економічний та політичний розвиток України протягом років. Більшість з них накопичили своєї багатство, використовуючи свою наближеність до людей при владі, а не ефективне управління. Ці магнати використовують свої гроші, щоб забезпечити собі політичний вплив, або сперечаючись за посади в уряді для себе, або купуючи доступ до політиків. Вони можуть відкачувати прибутки з державної власності або боротися за державні контракти, оминаючи докучливу конкуренцію. Інші продають свою продукцію державним покупцям за завищеними цінами. (В 2004 році, наприклад, один з провідних олігархів Рінат Ахметов та один з його хороших друзів з чудовими зв’язками, Віктор Пінчук, придбали державний металургійний комбінат без конкурентного тендера за 800 мільйонів доларів; пізніше уряд забрав комбінат назад та перепродав його через рік індійському інвестору за ціною в шість разів вищою, ніж попередня). Олігархи також використовують свої медіаресурси, щоб заблокувати будь-які спроби підірвати їхні інтереси.

 

Поза сумнівом, падіння Януковича ускладнило життя деяким олігархам, особливо групі у складі Януковича та його поплічників, відомих як «Сім’я» (частково тому, що його власний син відігравав у ній провідну роль). Сьогодні Сім’я майже повністю втратила свій вплив на українську політику; навіть для членів власної Партії регіонів Януковича вже стало звичайною практикою їх засуджувати. Янукович та декілька його поплічників (включаючи молодого олігарха Сергія Курченка) втекли до Росії, коли його уряд розвалився у лютому. Більшість залишається там і дотепер.

 

Життя ускладнилося і для Ріната Ахметова, одного із колишніх соратників Януковича. Падіння режиму Януковича та заколот проросійських сепаратистів вдарили по Ахметову, найбагатшій людині України, особливо важко. Більшість його багатства пов’язана із заводами у промисловому місті Донецьк, який перетворився на осередок сепаратистського заколоту та потрапив у фокус військової кампанії Києва по відновленню контролю на сході. Робота деяких його заводів зупинилася через це протистояння.

 

Тепер же, опинившись перед вибором між заколотниками та урядом в Києві, Ахметов відчайдушно намагається маневрувати, щоб знайти баланс між двома сторонами. Не зважаючи на те, що він прогнувся, щоб висловити підтримку київській владі (одного разу навіть звинувативши сепаратистів у «геноциді» на його рідному Донбасі), він також закликає Президента Петра Порошенка припинити обстріл Донецька, поки українські військові намагаються звільнити місто. Про всяк випадок Ахметов переїхав до Києва, коли проросійськи бойовики захопили його рідне місто. (Він відверто неохоче ставить до ідеї поїздки до Європи, вочевидь, побоюючись долі аналогічної тій, яка спіткала Фірташа).

 

Проблеми Ахметова створили можливості для його конкурентів, перш за все, Петра Порошенка, кондитерського магната (відомого, як «Шоколадний король»), чия підтримка Майдану зробила з нього одного з найпопулярніших політиків України та привела його до президентства. Попри свій імідж бізнесмена, який досягнув всього сам, та чиї компанії виробляють якісну продукцію, Порошенко також належить до олігархічної системи. Протягом років Порошенко (статки – 1,3 мільярди доларів) поєднував діяльність бізнесмена та високопоставленого політика, давав гроші депутатам та використовував власний телеканал, щоб просувати свій порядок денний. Вірогідно, він ніколи б не досягнув свого теперішнього положення, якби не відсутність гідних довіри лідерів серед революціонерів.

 

Поведінка Порошенка після арешту Фірташа була красномовною. У той час, одразу після анексії Криму Росією та за два місяці до президентських виборів, Поршенко відчайдушно потребував допомоги. Тому він поїхав до Австрії, де відвідав Фірташа – через декілька днів після звільнення останнього під заставу – щоб заручитися підтримкою його телеканалу «Інтер». («Інтер» на 61 відсоток належить Фірташу та ще одному олігарху на ім’я Сергій Льовочкін, який деякий час очолював адміністрацію Януковича. Само собою, до речі, що Фірташ також за кожної нагоди використовував «Інтер», щоб очорнити репутацію Коломойського). В обмін на сприятливе висвітлення на телеканалі, Фірташ сподівався отримати прихильність майбутнього президента у своїх зусиллях щодо уникнення екстрадиції до США, а також захист від маневрів його суперника Коломойського.

 

Йому знадобиться вся допомога, яку він зможе знайти. Сходження Коломойського після революції було вражаючим. У березні 2014, коли новий уряд, що утворився після падіння Януковича, відчайдушно шукав сильних місцевих лідерів, щоб придушити зростання сепаратизму та забезпечити фінансову підтримку військовим, яскравого Коломойського було призначено губернатором Дніпропетровської області, одного з традиційних українських владних центрів. Громадянин трьох країн – України, Ізраїлю та Кіпру – Коломойський скористався цією можливістю, щоб створити для себе новий імідж палкого захисника українського суверенітету. Його сильна націоналістична позиція перетворила його на одного з найпопулярніших політиків країни, попри обіцянки протестувальників Майдану позбавити Україну олігархічної влади.

 

Сходження Коломойського стало одним із найбільших сюрпризів постреволюційної України. В останні два десятиліття цей олігарх завжди знаходив способи співпрацювати з будь-якою владою в країні: були це оборудки з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, який був засуджений в США до восьми років в’язниці за відмивання грошей, або Януковичем, який дозволив Коломойському зберегти частку у державній нафтовій компанії. Коломойський завжди знаходив можливість адаптуватися до свого політичного оточення. Його гнучкість дала йому змогу стати четвертою найбагатшою людиною в Україні завдяки його величезному впливу у банківській та нафтовій галузях. «Форбс» оцінює його статки у 1,6 мільярди доларів. Так само, як й інші олігархи, він заробив більшу частину своїх грошей, використовуючи свої хороші відносини з владою: навіть попри те, що уряд володіє 51 відсотком нафтогазового конгломерату «Укрнафта», Коломойський, який контролює керівництво компанії, може діяти на свій розсуд, навіть відкачувати нафту з державної системи поставок для потреб власного бізнесу.

 

В своєму останньому втіленні Коломойський використав свої статки та вплив, щоб провести власний ребрендінг як популістичного полум’яного лідера. Коли на сході України розгорілася війна, Коломойський пообіцяв стримати сепаратизм, навіть створивши з цією метою приватну міліцію, батальйон «Дніпро». Це допомогло підняти Коломойського в очах української громадськості та, в свою чергу, зробило з нього впливу фігуру в «новій» Україні. Але популістські витівки Коломойського тут не закінчилися. Нещодавно він оголосив про винагороду в 10000 доларів за кожного сепаратиста, якого спіймає батальйон. Він навіть запропонував побудувати стіну на кордоні з Росією.

 

(Поряд з цим, Коломойський став улюбленою мішенню кремлівської пропаганди. Він та російський президент Володимир Путін публічно обмінялися образами, причому Путін назвав Коломойського «унікальним пройдисвітом» після того, як той назвав Путіна «шизофреником маленького зросту»).

 

Новознайдена популярність Коломойського цілком здатна змінити розстановку у внутрішній політиці України. Коли Порошенка було обрано президентом, він мав таку значну підтримку виборців, що міг небезпідставно вважати, що зможе отримати вирішальний вплив на парламент, можливо, навіть, домінувати на дострокових парламентських виборах, запланованих на жовтень. Однак, вражаюче сходження Коломойського збільшує вірогідність, що наступний парламент контролюватиметься олігархами за лаштунками.

 

Янукович і його поплічники домінували в старому парламенті. Але наступний, скоріш за все, стикнеться з інтенсивнішою конкуренцією кількох контрольованих олігархами фракцій. Ахметов намагається відродити Партію регіонів Януковича, яка черпає найбільшу підтримку серед російськомовного населення України. Фірташ та Льовочкін планують підтримати три партії (включаючи УДАР, партію колишнього боксера-важковаговика та чинного мера Києва Віталія Кличка).

 

Темною конячкою залишається Коломойський, який поки ще не вирішив, кого підтримуватиме, хоча ходять чутки, що він планує створити націоналістичний рух, залучивши ветеранів боротьби із заколотниками. Коломойський, безумовно, має всі шанси капіталізувати поточну слабкість центральної влади. Багато українців завзято шукають сильного лідера, і для декого ним є Коломойський, який відповідає вимогам. Порошенко може спробувати позбавити Коломойського його посади губернатора, але для цього вже запізно. Подібний крок лише зробить з нього мученика та підкине пального його прихильникам на виборах.

 

Зрозуміло, що в будь-якому випадку українські бізнес-еліти продовжують формувати політичний порядок денний країни, не зважаючи на бажання Майдану змінити цю ситуацію. З парламентськими виборами, що мають відбутися у жовтні, Порошенку доведеться вирішувати, чи справді він хоче боротися з корупцією, яка вивела на вулиці таку величезну кількість українців, або чи хоче він задовольнитися старою олігархічною політикою.

 foreignpolicy.com

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

14 + seventeen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh