Авторські статті

Бої в Донецькому аеропорту

У захисників терміналу сьогодні важкий день. Артилерія противника до обіду давила нашу оборону без перекурів. САУ довбали 152мм снарядами, “Гради” накривали залпами. Танки з боку “Спартака” вели вогонь прямою наводкою. Міномети розстрілювали верхні поверхи нового терміналу крізь дири в міжповерхових перекриттях.


Будівля, побудована з сучасних матеріалів, прострілюється фактично наскрізь, як по вертикалі, так і по горизонталі. Земля, фундамент і кожен елемент конструкцій здригається від важких ударів. Як себе почувають хлопці в момент обстрілу? Адреналін зашкалює. Страшно, жити хочеться кожному, але розуміння завдання і відповідальність: утримати позицію, захистити термінал, допомогти товаришеві, прикрити вогнем сусіда – на першому місці, іноді навіть всупереч інстинкту самозбереження. Це і є сміливість, героїзм. Безперервний гуркіт автоматів, звук пострілів з підствольних гранатометів. Приліт куль, які дзижчать як розсерджені бджоли на пасіці, противний рикошет від бетонних конструкцій. Відстріляні гільзи під ногами насипами. Вже не запах згорілого пороху, а густий чад, змішаний з продуктами згорілого тротилу. Близький розрив снаряда, густа хвиля спресованого повітря такої сили, що валить з ніг і шквал осколків …
Зараз ніч. Це у Вас вдома горить світло, вам неприємно крокувати у темряві, побоюючись підвернути ногу або напоротися на перешкоду. А там, на терміналі, ніч наступає значно раніше, як тільки починає темніти. Кожен боєць строго на своєму місці, у своєму опорному пункті, поруч з бойовими товаришами. Освітлення просте: тільки спалахи пострілів. У темряві спалах вогню – це ворог. Ми стріляємо навскидку по цих спалахах. Їх багато і їх треба придушити. Тут вам не “Контр Страйк», не «Колл оф Д’юті”. Тут стріляють у тебе і твої кулі летять, щоб вбити супротивника. Вбити. Або він уб’є тебе. Третього не дано. Перезавантажити цю “іграшку” не можна. Також як підняти на ноги полеглого друга, з яким ще пару хвилин тому ти міг ділитися сигаретою або ковтком води. Друга в рану якого, ще пару хвилин тому ти заштовхував “целокс” чорними від бруду пальцями. Гаряча кров густо липнула до твоєї шкіри. Його останній хрип, останнє слово, останнє прохання або останнє мовчання. Його очі залишаться на все життя. Коротке у кілька хвилин, або на роки, що відміряно Богом.
На другому поверсі нового терміналу розгулювали кадировці, кричали від радості, що прорвалися крізь стіну артилерійського вогню, що прикриває підходи до терміналу. Стіну розривів і осколків, що методично викошує піхоту терористів. Кричать по радіостанціях з вимогою підкріплення. Кричать нашим хлопцям щоб здавалися, але ми знаємо, що здаватися не можна. Кадировці особливо жорстокі.
На підземній автостоянці також знаходяться сепаратисти. Артилерія сепаратистів практично не працює – бояться зачепити своїх. Наша артилерія на висоті – працює практично без зупинки. Ми не тільки перемелюєм підкріплення піхоти, а й результативно “гасимо” виявленні артилерійські позиції сепаратистів. Втрати сепаратистів великі, але росіянам не звикати, їх стиль життя і війни ніколи не мав уявлення про цінність людського життя.
Контратака і тепер ключова позиція на другому поверсі знову наша.
Підсумок на поточний момент: росіянам не вдалося досягти поставленої задачі по захопленню терміналу. Вранці підійшли наші резерви і зайняли позиції. Противник не орієнтується в терміналі, географія через руйнування поступово змінюється і складно розібратися в хитросплетіннях конструкцій під нашим вогнем. Особливо в нічний час. Після контратак наших хлопців знову будуть захищені  площі будівлі, винищена чергова партія 300 “Стрілків” з штурмової групи “Спарта”, яка вже за рахунком?
Перемога буде за нами!

Peter Shuklinov

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

8 − seven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.