Ви вірите, що країна, яка не в змозі зробити нормальний автомобіль, зернозбиральний комбайн, СD-плеєр, літак або навіть зшити нормальні штани і черевики, в змозі зробити тисячі ракет різних модифікацій, начинити їх ядерними боєголовками (які теж самостійно провести) створити систему управління і канали зв’язку (прокласти їх і налагодити) таким чином, щоб усіма цими тисячами ракет керувати з одного центру так, щоб вони синхронно по сигналу в потрібний момент полетіли б по заздалегідь встановленим цілям?
Ні, в те, що на це виділені гроші – в це я як раз вірю. І те, що на папері вони витрачені як треба – теж. І навіть вірю, що всі ці купи металобрухту та хімреактивів спроектовані і виготовлені. І відвантажені замовникові, змонтовані і підключені до електричної мережі. І навіть вірю, що кілька штук з цих тисяч ракет в потрібний момент – полетять.
Але ось у що я точно не вірю, так це в те, що вони полетять всі. І навіть не вірю, що полетить 50%. І ще не вірю, що ті, що полетять, полетять туди куди треба. І вже зовсім не вірю, що ті, що полетять куди треба в потрібний момент вибухнуть там де треба.
А ось у те, що ті що нікуди не полетять або полетять куди не треба вибухнуть в самий невідповідний для нас момент – в це чомусь (на відміну від Путіна і Рогозіна) вірю …
Напевно – я не патріот? Печалька …
Я до речі (на відміну від романтиків і глибоких гуманітаріїв Путіна і Рогозіна) кібернетик за освітою і навіть викладав на факультеті технічної кібернетики Ленінградського Політехнічного інституту. А кібернетика – це, як відомо, наука про управління. І тому мені генерали і академіки локшини на вуха не навісять.
