У вівторок, 5 листопада 2019 р., на полицях книгарень з’явиться книга-інтерв’ю журналіста інформагентства «Fides» Джанні Валенте з Папою Франциском «Без Нього нічого не можемо. Розмова про те, як сьогодні бути місіонерами в світі». Напередодні, 4 листопада, «Fides» поширило деякі уривки з цієї книги.
В оприлюдненому уривкові з книги-інтерв’ю, що присвячена Надзвичайному місійному місяцеві, який з ініціативи Папи Франциска проводився в жовтні цього року, Святіший Отець пояснює, що він завжди відчував, що звіщення Ісуса та Його Євангелія повсякчас включає вихід, вимагає вирушити в дорогу.
Церква, що не виходить назовні, не є Церквою
«Церква, що виходить назовні, це не модний вислів», – наголошує Папа, – «але наказ Ісуса», Який доручає Своїм учням йти до кінців світу й проповідувати Євангеліє кожному створінню. «Або Церква виходить, або не є Церквою. Або ж перебуває в звіщенні, або не є Церквою», – підкреслює він, пояснюючи, що без цього Церква «псується та вироджується», стає «чимось іншим», вірніше, духовною організацією, корпорацію, що поширює ініціативи релігійно-етичного змісту.
Такий стан речей Святіший Отець називає спробою «приручити Христа», щоби «промовляти від імені певної ідеї про Христа», замість того, щоб свідчити Його діло та вести до зустрічі з Ним. Слід також не забувати про те, що «місія, Церква, яка виходить назовні, – це не програма, не добрий намір, який слід здійснити зусиллями волі», бо це Сам Христос «спонукає Церкву виходити назовні», це Святий Дух «підштовхує та провадить».
У світлі Діянь Апостолів
У зв’язку з цим Глава Католицької Церкви посилається на Діяння Апостолів, в яких бачимо, що головною дійовою особою є не апостоли, а Святий Дух. І досвід Дванадцятьох «залишається назавжди дійсною парадигмою»: це історія, в якій «учні завжди приходять після Святого Духа», який діє першим, готуючи серця. Тому Святіший Отець підкреслює, що достатньо Хрищення, «аби стати благовісником Євангелія». Адже місія – це діло Святого Духа, без якого вона перетворюється лише «в проект завоювання».
Церква зростає через привабливість
У світлі цього Папа Франциск повертається до слів свого попередника Венедикта XVI: «Церква зростає через привабливість», тобто, через свідчення Господніх діл. Тож не йдеться про переконування, усвідомлення, тиск чи примус, не про кабінетне рішення, але про «сповнену любові привабливість», про «закоханість» у Христа. Якщо нас приваблює саме Він, «інші це помітять без особливих зусиль», вже непотрібно доводити це, а тим більше виставляти напоказ.
Саме тому, за словами Папи Франциска, місія не є «бізнес-проектом» чи «шоу, організованого для підрахунку кількості людей, що беруть у ньому участь завдяки пропаганді». «Вершина релігійної свободи, – пояснює він, – полягає в тому, щоб піддатися проводові Святого Духа, відмовившись від того, щоб все обраховувати й контролювати».
Прозелітизм – це завжди насильство
Як зауважив Святіший Отець, прозелітизм існує повсюди, де «є ідея змусити Церкву зростати, відкинувши привабливість Христа та дії Святого Духа, зробивши ставку лише на будь-які форми розумування». Й це може трапитися також і на парафіях, в спільнотах і рухах. Тож «прозелітизм зі своєї природи завжди є насильством», також і тоді, коли є прихованим чи здійснюється «в рукавичках». Йдеться про насильство, бо прозелітизм «не зносить свободи й безкорисливості, з якими віра може передаватися від особи до особи через діяння благодаті».
Звіщення Євангелія, натомість, полягає в тому, щоби «пояснювати іншим причини нашої надії», передавати їм свідчення Самого ж Христа, «не вигадуючи переконливих промов», оскільки вистачає «приголомшливої сили скандалу хреста».
Місіонер допомагає вірити
Отож, християнського місіонера розпізнаємо по тому, що він «допомагає» вірити, а не контролює віру. Тому, не слід «чинити відбір», створювати «душпастирські митниці» чи «ставити перешкоди Христовому прагненню обійняти всіх», перевіряючи при вході чи інші «мають необхідні реквізити для того, щоб увійти». Навпаки, слід полегшувати можливість приступити до віри.
Християнство з обличчям культур, в яких втілюється
Папа Франциск також згадує свого попередника Павла ІІІ, який відкинув теорії тих, які вважали, що, наприклад, індіанці «з природи “нездатні” прийняти Євангеліє» та підтримав позицію тих, які сприяли тому, щоб вони приймали хрищення. За його словами, також і сьогодні існують певні кола, що представляють себе як «просвічених», спотворюючи Євангеліє, розділяючи світ на «цивілізований і варварський», вважаючи значну частину людського роду «нижчим класом».УВсе це, як зауважив Святіший Отець, вийшло на яв також і в контексті нещодавнього Синоду про Амазонію.
Посилаючи на слова святого Івана Павла ІІ, Папа Франциск підкреслює, що «християнство не має єдиної культурної моделі», але носить обличчя «багатьох культур і народів», у яких вкоренилося. Тому не слід забувати, що благовість не ототожнюється з жодною культурою. Тому сьогодні в місіонерській праці «не варто носити важкий багаж», тобто, не слід пробувати «разом з євангельською пропозицією нав’язувати також визначену культурну форму».
Не громадська організація, а «польовий госпіталь»
Відповідаючи на запитання про зв’язок між місією та соціальним служінням, Святіший Отець підкреслює, що «Церква не є неурядовою організацією», але чимось іншим. Водночас, вона є «польовим госпіталем, де всіх приймають такими, якими вони є, лікуючи рани кожного». І це, за його словами, є частиною місії. Зрештою, все «що вписується в горизонт блаженств і діл милосердя» є не лише згідним з місією, але само в собі є «звіщенням та місією».
