Українське суспільство у своїх медійних вподобаннях мало чим відрізняється від решти західних суспільств. Як там, так і в нас процвітає неймовірна любов до різних fake news, без критичного переосмислення про причини появи тієї чи іншої «новини».
Найбільшою групою fake news є ті «новини», які передбачають події, «новини» в майбутньому часі – буде, зроблять, станеться, відбудеться…..
Історія з Томосом не стала винятком. Вже перед об’єднавчим, чи то установчим, собором ЗМІ трубили про те, що щонайменше десяток архиєреїв Московського патріархату перейдуть до нової церкви. На соборі було тільки два. Потім ЗМІ трубіли що після об’єднавчого собору буде масовий перехід парафій до ПЦУ. З десяток дійсно перейшов. Потім ЗМІ почали трубіти, що, мовляв, після отримання Томосу відбудеться масовий перехід. Не сталося. Сотня парафій по всій Україні – це як прищик на тілі бронтозавра. Тепер пісенька ЗМІ знову отримала зміну: ось приймуть закон, зареєструють ПЦУ і почнеться масовий перехід. І..? А, знов нічого. Як капало, так і продовжує капати. Нема масовості.
І тут на допомогу фабриці fake news приходить українська «соціологія». Вже давно підмічено, що так звана соціологія в Україні не відображає суспільні реальності, а бажання влади. Тому, коли з’являються різноманітні «незалежні» соцдослідження, то варто себе запитати: «А що на цей раз влада хоче?».
Так от, останніх кілька днів фабрика fake news потішила нас новим фейком про масову готовність греко-католиків приєднатися до ПЦУ. Тут, звісно, виникає запитання: насправді, серед греко-католиків подібні настрої практично не спостерігаються, значить, це – брехня; кому потрібно запускати подібні фейки?
Відповідь якось напрошується сама собою: ворогам УГКЦ. Це цілком зрозуміло. Але в даному випадку йдеться про створення психологічного тиску на греко-католиків. Адже, хто-хто, а греко-католики пам’ятають совєтський агітпроп та його сумнозвісну діяльність. Отож, неминуче, в греко-католиків виникає асоціація з поведінкою совєтів у часі підготовки Львівського псевдособору 1946 року. Це – очевидна спроба спровокувати страх, що часи СРСР повертаються.
Кому це вигідно? Логіка підказує, що це може бути вигідно тільки двом гравцям: або Кремлю, або теперішній владі. Вигода Кремля тут, можна сказати, очевидна – посіяти напередодні виборів неспокій в греко-католицькому середовищі.
Але не менш очевидною є й вигода влади: створити в середовищі греко-католиків страх, що попри свої гарантії, не отримавши виправдання власних сподівань на масові переходи з МП в ПЦУ, влада буде пробувати тиснути на греко-католиків з метою загнати їх до нової державної церкви. Так напередодні виборів можна підстрелити двох зайців – заставити греко-католиків тісніше співпрацювати з теперішнім режимом (створюючи відповідний психологічний тиск через створення фейкових загроз, примусити греко-католиків вчепитися за такі ж фейкові гарантії безпеки) та, з іншого боку – спробувати через цей тиск таки спровокувати якусь частину греко-католиків зрадити Церкву, принаймні, щоб хоч одна парафія приєдналася до ПЦУ. Піарні вигоди з такого приєднання в історії з провалом ідеї за допомогою Томосу швидко і безболісно витиснути московське православ’я з України цілком очевидні.
З одного боку, греко-католикам не слід піддаватися на подібного роду медійні маніпуляції. Досить собі пригадати залякування часів Януковича – до СБУ на УКУ нашлють, то обіцяють догналітів зараєструвати, то погрожують зняти УГКЦ з державної реєстрації. А з іншого боку, хочеш миру – готуйся до війни. Греко-католикам слід би було попрацювати над власною консолідацією і не давати політтехнологіям розбивати власну єдність. Тим більше, що чим ближче до виборів, тим більший буде тиск на УГКЦ з різних боків. І тут не варто ховати голову в пісок і думати, що воно само собою розсмокчеться. Просто потрібно усвідомлювати собі, що будь-яка влада завжди намагатиметься інструменталізовувати Церкву. Так в історії завжди було. Тому, нам залишається одне – зберігати вірність Христові та Його Церкві, а де Христос і Церква – там нема страху.
Це приватні думки автора цього тексту, які не мають жодного стосунку до думки єрархії УГКЦ в цілому, чи думок якогось окремо взятого єрарха.
о. Орест Дмитро Вільчинський
