Окремий документ зродився внаслідок заохочення Святішого Отця та є відповіддю на виклики, пов’язані з актуальними суспільними змінами, зокрема, в інформаційній сфері.
«Заувага Апостольської Пенітенціарії про важливість внутрішньої сфери та непорушність таємниці сповіді» – документ з такою назвою, приготований Трибуналом Апостольської Столиці, що протягом восьми століть займається справами, які стосуються внутрішньої сфери, побачив світ у понеділок, 1 липня 2019 року, за підписом кардинала Мауро П’яченци, Верховного Пенітенціарія, та монсеньйора Кшиштофа Никєла, Регента Пенітенціарії. Святіший Отець затвердив його 21 червня 2019 року та розпорядився опублікувати. Офіційною датою підписання є 29 червня 2019 р., урочистість святих апостолів Петра й Павла.
На служінні Церкві та Наступникові святого Петра
Представляючи документ, кардинал П’яченца нагадує, що приймаючи в березні учасників курсу, присвяченого внутрішній сфері, який Апостольська Пенінціарія щороку організовує під час Великого Посту для вишколу сповідників, Папа Франциск неодноразово наголошував на двох темах, які, за його словами, займають центральне місце в богослов’ї, праві та діяльності Церкви, та, водночас, є чужими для сучасної громадської думки: священність внутрішньої сфери й непорушність таємниці сповіді.
Трибунал Апостольської Столиці, компетентний у цій сфері, приготував документ, через який прагне послужити Наступникові святого Петра, Церкві та кожній людині доброї волі, наголошуючи на важливості та сприяючи кращому розумінню таких понять, як таємниця сповіді, конфіденційність, недоторканість сумління, які сьогодні зустрічають нерозуміння, а навіть і спротив.
Інформаційні технології та шукання істини
Відправною точкою документа є ствердження, що в сучасному «медійному» суспільстві, загалом, розвиток технологій та впровадження засобів комунікації не супроводжується такими ж зусиллями в шуканні істини, але, радше, гарячковим бажанням поширювати новини, правдиві чи фальшиві, які посилюються або применшуються відповідно до інтересів. Складається враження, що сьогодні все має бути на видноті і все потрібно знати.
Таким чином, «остаточним трибуналом» стає так зване «судження громадської думки», через що часто поширюється інформація будь-якого характеру, також і та, що належить до найприватніших чи конфіденційних сфер. Це неухильно веде до нерозсудливих суджень, які незаконно та невідворотно підважують добру славу інших людей. Таке поширене ставлення відбивається також і на Церкві, від якої також вимагається узгоджувати внутрішній правопорядок з державним в ім’я мнимої прозорості.
Непорушність таємниці сповіді
У такому контексті Апостольська Пенітенціарія вважає нагальною необхідністю наголосити, по-перше, на абсолютній непорушності таємниці сповіді, що ґрунтується на Божому праві та не допускає жодних винятків. Сповідник, діючи в особі Христа, дізнається про гріх каяника «не як людина, але як Бог». А тому він покликаний захищати таємницю не лише з огляду на чесність щодо каяника, але ще більше з огляду на святість таїнства.
Кардинал П’яченца звертає увагу на те, що слід наголосити на непорівнянності таємниці сповіді із фаховим секретом, до якого зобов’язані представники певних професій, як от лікарі чи адвокати. Це потрібно для того, аби не допускати, щоб цивільне законодавство застосовувало до таємниці сповіді розпорядження, законно передбачені для професійної таємниці.
Таємниця сповіді не є обов’язком, що накладений ззовні, але внутрішньою вимогою святого таїнства, і як такий, не може отримати звільнення навіть з боку каяника. Це тому, що каяник промовляє не до сповідника-людини, але до Бога, а присвоєння собі того, що належить Богові, є святотатством. До цього зобов’язує захист самого ж таїнства, встановленого Христом, щоб бути «безпечною пристанню спасіння» для грішників. Адже зменшення довіри до таємниці сповіді знеохочуватиме вірних приступати до цього святого таїнства. Це спонукало Церкву встановити якнайсуворіші покарання для тих, хто порушує таємницю сповіді.
Внутрішня сфера поза сповіддю
У документі також розглядається юридично-моральний аспект інших актів у внутрішній сфері, що відбуваються поза святою тайною Покаяння. Класичним прикладом такої діяльності є духовний провід. Канонічне право передбачає особливу конфіденційність також і для духовних бесід, що торкаються найглибшої та особистої сфери вірного на шляху слухання та розпізнавання Божої волі. Так, наприклад, під час перевірки кандидатів до прийняття свячень, заборонено запитувати про будь-яку інформацію не лише у сповідників, але й у духовних провідників, щоби запобігти будь-яким зловживанням владою.
Інші форми збереження таємниці
В останній частині «Зауваги» йдеться про інші форми таємниці, які не мають нічого спільного з внутрішньою сферою, але пов’язані з виконуваним служінням. Документ підтверджує принцип природного права, що зобов’язує зберігати таємницю, за винятком тих випадків, коли дотримання таємниці може завдати тому, хто її довірив або кому її довірено, чи ще комусь третьому, великої шкоди, якої можна уникнути лише виявленням правди. Коли йдеться про виявлення чи приховування такої істини, документ пропонує загальний критерій, яким є зіставлення із заповіддю братньої любові, маючи перед собою добро і безпеку інших, пошану до приватного життя та спільного блага.
Святість сповіді – протиотрута від зла
Цитуючи документ, Апостольський Пенітенціарій наголошує, що Заувага жодним чином не ставить перед собою завдання виправдовувати чи толерувати огидні випадки зловживань, скоєних представниками духовенства. Наголошування на важливості внутрішньої сфери та непорушності таємниці сповіді є виявом глибокої переконаності в тому, що «непорушність таємниці та святість сповіді ніколи не можуть становити будь-яку форму поблажливості до зла, а, навпаки, представляють єдину справжню протиотруту від зла, що загрожує людині та цілому світові; вони є дійсною можливістю вручити себе в обійми Божої любові, дозволивши їй навернути себе та перемінити».
