З інтерв’ю АНДРЕЯ МАКАРЕВИЧА Радіо Свобода.
– Андрій Вадимович, завершуючи нашу розмову, я все-таки хотів би уточнити, навіщо вам все це потрібно було? Навіщо ви, що називається, полізли в пляшку?
– Яку пляшку, друже мій? Ну скажи, в яку пляшку я поліз?
– Навіщо стали висловлюватися про конфлікт на Україні? Навіщо зайняли сторону? Адже могли б або не звертати уваги, або звернути увагу з іншого боці, і ніякі ідіоти б на ваших концертах газ не розпорошували, і ніхто вас не ображав б, а, може, отримали чергову нагороду з рук президента і далі б спокійно збирали багатотисячні стадіони.
– Тому що я відчував, що якщо буду сидіти і мовчати в ганчірочку, то я буду просто лайном. Я все життя залишав за собою розкіш мати право доносити свою думку до тих, кому це цікаво. І я не вважаю це лазіння в пляшку або кудись ще. Цей стан абсолютно нормальної людини. Чого і вам бажаю. Тому я відчуваю себе дуже добре.
– Але ви багато чого втратили.
– Та нічого я не втратив.
– Знову лукавите.
– Що я втратив? Не зіграв десять концертів?
– Не зіграли.
– Я їх ще зіграю. Горезвісні телеефіри я втратив?
– Та телеефіри теж втратили, так.
– Так і пішли вони в дупу, ці ефіри. Що мені до них? Є кнопочка на телевізорі: взявши і вимкнув…