Український військовий фахівець із радіотехнологій та зв’язку Сергій Флеш 18 серпня 2026 року оприлюднив військово-технічний аналіз російського проєкту створення суверенного угруповання супутників низькоорбітального зв’язку «Рассвет», який у РФ розглядають як аналог американської системи Starlink. У дослідженні він оцінив темпи космічних запусків, логістику ракетобудування Росії та можливі наслідки ударів українських ракет «Фламінго» по підприємствах ракетно-космічного комплексу РФ.
За даними Сергія Флеша, проєкт «Рассвет» є ключовим елементом планів Кремля щодо забезпечення армії РФ завадозахищеним супутниковим зв’язком і передачею даних на полі бою. Наразі всі успішні запуски цих апаратів здійснювалися з космодрому Плесецьк за допомогою ракети-носія «Союз-2.1б».
Експерт наводить таку оцінку параметрів розгортання угруповання. Один пуск «Союз-2.1б» дозволяє вивести на низьку навколоземну орбіту 20 супутників «Рассвет». Для формування мінімально дієздатного угруповання, здатного забезпечити зв’язкове покриття, Росії потрібно здійснити від 12 до 15 успішних запусків, тобто вивести на орбіту орієнтовно 240–300 апаратів. Теоретично носії можуть стартувати не лише з Плесецька, а й з космодромів Байконур у Казахстані та Східний в Амурській області РФ.
Флеш звертає увагу, що критичною вразливістю російської космічної програми є концентрація виробництва. Практично всі компоненти ракети «Союз-2.1б», окрім рідинних двигунів, виготовляються на самарському підприємстві РКЦ «Прогрес», яке стало ціллю українських крилатих ракет «Фламінго». Точний масштаб руйнувань і їхній вплив на графік запусків «Рассвету» поки що оцінюється, однак, за словами експерта, для повної зупинки такого великого виробництва потрібні систематичні удари. Частина вже зібраних ракет або їхніх ступенів може перебувати в логістичних ланцюгах чи на складах космодромів.
Як екзотичну альтернативу для виведення супутників «Рассвет» Флеш розглядає важку ракету «Ангара-А5», виробництво якої налагоджено в Омську на об’єднанні «Польот». Вона потенційно здатна виводити до 60 супутників за один пуск, але випускається дуже обмеженою серією — приблизно один запуск на рік, а наявність готових носіїв залишається під питанням.
У своєму аналізі експерт порівнює «Союз-2.1б» як основний носій для «Рассвету» та «Ангару-А5» як важкий резерв. «Союз-2.1б» серійно виробляється на РКЦ «Прогрес» і забезпечує кілька запусків на рік з космодромів Плесецьк, Байконур і Східний, але залежить від одного заводу планерів у Самарі. «Ангара-А5» виготовляється на ВО «Польот» в Омську, стартує з Плесецька та Східного, однак має складний цикл збирання та обмежену кількість доступних носіїв.
Сергій Флеш робить висновок, що спроба Росії створити власну супутникову мережу «Рассвет» упирається насамперед у логістику ракетного виробництва, а не в збирання самих апаратів. Він розглядає удари ракет «Фламінго» по РКЦ «Прогрес» як приклад асиметричного підходу: замість спроб придушувати супутники засобами радіоелектронної боротьби на орбіті, ЗСУ уражають ракети-носії безпосередньо на етапі їхнього виготовлення. На думку експерта, систематичне позбавлення противника можливості розгортати космічні системи зв’язку послаблює керованість російських військ і заважає створенню стійкого контуру управління на полі бою.
Джерело: Expert
