На чесних і брехунів, на сучасних і відсталих, на розумних і дурних. Коли я бачу український народ, що вийшов на Майдан, то знаходжу в них вільних людей, втомлених від брехні, корупції, клановості, бажаючих позитивних змін, свіжого вітру у відкрите вікно. Ці люди хочуть йти в ногу з 21 століттям, разом із справжніми друзями з Європи. Вони яскраві, молоді (не дивлячись на вік), щасливі, з величезними сподіваннями, вони дивляться в майбутнє, не забуваючи про своє минуле. Ця молода нація (бо вона народилася на мою думку на барикадах 2013-2014 роки) переосмислює історію, позбавляючись від тухлого радянської спадщини.
Але хто їм протистоїть? Я дивлюся випуски російського ТБ, божевільного від пропагандистського розжарення, де показують “народ”, який виступає із засудженням Національної Революції. Хто вони? Сірі і убогі. На них смердючий ветеранський сюртук, проїдений міллю і покритий цвіллю. Вони не йдуть у майбутнє, вони задкують назад, розмахуючи символами минулого: червоними прапорами і георгіївськими стрічками – паскудними і святенницькими символами нового росіянського псевдопатріотизму.
Ці стрічки нині на всіх злодіїв і демагогів, на увядающих комуністах, на смердючих алкоголіків та кримінальної гопоти. Ці противники революції влаштовують з’їзди, куди автобусами звозять підневільних холопів, боячись навіть навіть подумати про протест проти Хазяїна-злодія. Ці люди сидять в похмурих підвалах, заставлених бюстами Леніна-Сталіна, де світло ледь потрапляє крізь каламутне скло маленького назавжди забитого віконця.
Вони хочуть Пана, Залізну руку, який буде тиснути їх, душити, бити, але при цьому їх Пан дозволить надрачівала на примари минулого, на які воювали дідів, на битву з німецько-фашистськими загарбниками. Та що там дозволить – він сам їх створить. У рабів немає нічого, крім подій давно минулих днів, де Червона армія бореться з бандерівцями.
Темні раби буквально живуть в цьому своєму замшіла маленькому світі, відчуваючи нагальну потребу затягнути в нього та інших, світлих і волелюбних. Холопи не повинні дивитися в майбутнє, бо там маячить свобода, як в холодному лютому вже проглядає теплий, сонячний квітень. Таргани із смугастим чорно-помаранчевим панциром бояться чистоти, вони ненавидять прибирання.
Революція повинна перемогти остаточно, ми в Росії віримо в це і щиро бажаємо остаточного успіху українцям.
