Владика Володимир: «Великдень – свято радості: його треба пережити у мирі, і не робити нікому кривди»

Напередодні Христового Воскресіння журналіст «Високого Замку» п. Галина Ярема попросила єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного владику Володимира розповісти про традиції святкування християн.

–         Владико Володимире, дехто вва­жає, що Пасха полягає у тому, щоб по­святити у храмі паску, потім її з’їсти у родинному колі. Що насправді для ві­руючої людини означає це свято?

–         Великдень – це відповідь Бога на Страсну п’ятницю. Пасха – найбільше свято для християн. Однак завжди існує небезпе­ка бачити істотні і другорядні речі. Людина у святі часто бачить другорядні речі – піти до церкви, посвятити паску, віра цієї людини може бути на цьому закінчена на цілий рік. Від кожного з нас залежить, чи той Велик­день буде моїм особистим. Чи я приймаю Господа до мого серця? Він воскрес, і тим самим відкрив мені дорогу до вічної радос­ті. Навіть не усвідомлюємо, який глибокий зміст мають Богослужения Страсного тиж­ня. а особливо у Страсну суботу. У центрі богослов’я Суботи стоїть подія зішестя Ісу- са Христа до Аду Адом вважалося царство смерті, темряви, де був праведний народ, починаючи від Адама. І це не було пекло, це був саме Ад. Люди, які там перебували, не могли бачити Бога. Ісус Христос у момент своєї Пасхальної події подав Адамові руку і забрав його з того Аду. Тобто люди з Аду були визволені, і. за словами деяких бого­словів, Ад тоді перетворився у пекло.

–         Римо-католики уже кілька днів ве­селяться і вітають одне одного з Во­скресінням Господнім. Ми ще тільки готуємося до цього величного свята. Чи настане такий час, коли христия­ни усього світу об’єднаються і будуть святкувати великі події спільно?

–         Ми всі прагнемо цієї єдності. Ма­буть. зараз буде багато наукових диску­сій щодо правильності календаря. Му­сить бути єдність у лоні християнства. Це буде довга дорога, можливо, болюча, але ця дорога провадитиме усіх нас до чогось спільного.

–         Люди вітають одне одного слова­ми «Христос Воскрес!». Однак то тут, то там чути, як бахкають петарди чи ще якісь інші вибухові «стрілялки». Чи потрібна така народна традиція для святкування Великодня?

– Народні традиції нас повинні прова­диш до певної мети. Маємо гаївки, в яких є народний фольклор з головним мо­тивом весни як пробудження до життя. Яка мета цієї стрілянини? Християнство з цією традицією не має нічого спільно­го, та й ця стрілянина несе у собі велику небезпеку. Скільки щороку на Великдень саме через це стається нещасних випад­ків! У нашій країні і так достатньо стріля­нини на сході. Окрім того, що ці, на пер­ший погляд, забавки є небезпечні, вони ще й витягають з людських гаманців чи­малі кошти Доброю традицією на Велик­день є дзвонити у дзвони. Дзвін сповіщає пасхальну радість. Від Страсної п’ятниці дзвони мовчать. Оживають на Пасхаль­ній утрені, сповіщаючи людям радісну ві­стку Воскресіння Христового.

–         Які ще є традиції, яких христия­нам варто дотримуватися на Велико­дні свята?

–         Найбільша традиція, якої я би хотів, щоб усі дотримувалися, це прийняти на Великдень Святе причастя Мрію, щоб це стало святою традицією. Ще одна тради­ція. від якої я би просив відмовитися. Дех­то вважає, якщо настав Великдень, мож­на випити забагато алкоголю. Є люди, які свідомо цілий піст не п’ють. Значить, мо­жуть не пити. А вже на Пасху дають собі волю. І яка тут логіка: Христос Воскрес, а людина впала?! Суть нашого християн­ського свята – чи то Різдва, чи Великодня – полягає у зустрічі з родиною вдома і від­відування тих на цвинтарі, хто відійшов.

–         До традицій належить і Обливаний понеділок. Традиція обливатися пере­ходить межу.

–         Який сенс у тому обливанні? Єдина відповідь – зробити людині кривду. Хтось святково одягнутий іде до храму чи в гос­ті, а інший виливає на нього відро води. Якщо хтось хоче себе облити – має на це право. Але інших людей без їхньої згоди обливати не можна! Обливання не має нічого спільного з християнською вірою. Великдень – свято великої радості. І його треба пережити у мирі, а не у поганому настрої, бо хтось зробив кривду.

–         На Великдень прийнято відвідува­ти місце вічного спочинку рідних. Дех­то вважає, що не варто цього робити на саму Пасху.

–         На цвинтар можна ходити щодня. Не обов’язково чекати Великодня. Ве­ликі християнські свята – це свято усі­єї родини, коли за одним столом збира­ються найрідніші. Можливо, проблеми наших родин – культура спільного обіду у неділю і великі свята. Це треба відро­дити, бо це нас об’єднує. А до тих, кого вже нема за цим святковим столом, треба піти і помолитися за їхні душі, від­відати їхні могили.

–         Не раз бачила на кладовищі, що священик молиться і окроплює свяче­ною водою лише ту могилу, біля якої стоять рідні. А там, де вже нікого нема, навіть не зупиняється.

–         Найважливіше, що за всіх треба по­молитися. Це є спільна молитва пара­фіяльної спільноти за всіх, хто спочи­ває на цьому кладовищі. Якщо священик йде кропити могили і бачить, що на ній є хрест, значить, тут похований христия­нин. і таку могилу треба покропити. На­віть якщо біля неї ніхто не стоїть.

–         Церква просить не купувати штуч­них квітів і не нести їх на кладовища. Мовляв, люди підтримують тих, хто хоче заробити.

–         Тут не варто схилятися лише до сфери бізнесу. Бізнес може себе пере­кваліфікувати на вінки з живими квітами і гарними композиціями. Треба зважати на екологію. Бо штучні квіти і вінки через певний проміжок часу треба викидати. А куди? їх неможливо спалити. Вони не перегнивають. Тому Церква і заклика­ла відмовитися від прикрашання могил штучними квітами.

Розмовляла Галина ЯРЕМА

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x

Вам буде цікаво

В Коломиї відбувся тематичний вечір, присвячений Дню української писемності

Студенти та викладачі Коломийського навчально-наукового інституту   провели загальноміський захід “Я знаю силу Слова”  в МПК ...