«СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ СТРИМАНІСТЬ ВІД ГНІВУ»

В часі Великого посту роздумуємо над словами Святого Василія Великого про правдивий піст, який полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Як християни, прагнемо постити з користю для нашого духовного життя і знаємо зі слів святих отців, що стримуючи себе від їжі, є дуже важливо не «їсти» своїх ближніх, тобто не ранити їх своїми словами і своїм гнівом. Сьогодні, отже, роздумуємо над тим, наскільки цінним у пості стримувати себе від гніву, як про це навчає апостол Павло: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4,31-32).

Гнів – це емоція, пристрасть, якою сьогодні відзначаються чимало людей, яких можна зустріти на вулиці, в лікарні, у школі, а може, навіть, і у церкві. Гнівлива людина стає неприємною для своїх ближніх і виявляє тим свою неповагу до них. Гнів дійсно псує відносини між людьми, відганяє радість і забирає здоров’я у людини. Тамувати свій гнів є досить непросто, але існує таке золоте євангельське правило: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт 7,12). Тому, не бажаючи, щоб на нас люди виливали свій гнів, і ми стараймося гнівливо не поводитися.

Апостол Яків також закликає: «Мої улюблені брати, хай кожен буде скорий слухати, повільний говорити, нескорий до гніву, бо гнів людини не сприяє справедливості Божій» (1, 19-20). Коли Святе Письмо через своїх авторів просить людину контролювати свої емоції і особливо гнів, то означає, що людина з Божою допомогою може тримати себе в руках і не спалахувати гнівом, а боротися і стримувати себе. У Святому Письмі, однак, говориться і про той випадок у єрусалимському храмі, коли Христос, побачивши безлад, продавців і міняйлів, свій гнів показав певними вчинками: «зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями і волами, гроші міняйлі порозсипав і столи поперекидав» (Ів 2,15-16). Це був «святий» гнів чи обурення, яким проявилася ревність за Божий дім, який повинен бути домом молитви, а не торговим домом. Випадки гніву, які зустрічаємо у Святому Письмі стосуються захисту якихось цінностей чи правди, захисту певних людей, а не якихось амбіцій, впертості чи самозахисту.

Що робити християнам, які хворіють «гнівом»:

  • Коли ми помічаємо, що ми гніваємося чи коли нам ближні на це звертають увагу, то важливо визнати перед Богом, що це зло, гріх і з цього посповідатися: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то – він вірний і праведний, щоб нам простити гріх наші й очистити нас від усякої неправди» (І Ів 1,8-9). Якщо людина кається за свій гріх і сповідається з нього, Бог його прощає.
  • Не чекати кінця дня і не відкладати примирення з тими, на кого ми вилляли наш гнів словами, поглядом чи жестом, а вміти упокоритися і перепроситися з нашими ближніми, з тими, хто потерпів від нашого гніву: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4,26).
  • Коли людина не хоче заспокоїтися і акумулює образи, то це може призвести людину до хворобливого стану – і виробити погану звичку гніватися і дратуватися. Гнівлива людина ставить себе на місце Бога і прагне відплатити за зло, а суд, як ми знаємо, належить єдиному Богові. Тому з таким станом треба терміново боротися, і спонукати себе бути лагідними у словах, поглядах і жестах: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12,21).

Правдивий піст, отже – це стриманість від гніву. Ніхто нам не дає права гніватися на ближніх своїх. Ти, брате і сестро, вмієш правдиво постити?

о. Йосафат Бойко, ВС

Приклад: притча Бруно Ферреро про гнів:

Жив собі один дуже запальний юнак. Одного разу батько дав йому мішечок із цвяхами і наказав забивати по одному цвяху в паркан, коли юнак не стримає гніву. Першого дня у ворітниці стриміло кілька десятків цвяхів. Другого тижня він вже навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість цвяхів, які він забивав у ворітницю, стала зменшуватись.

Юнак зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, аніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він жодного разу не втратив самовладання. Він розповів про це батькові й той сказав, що відтепер щодня, коли хлопцеві вдасться стриматися, він може витягати по одному цвяху з ворітниці.

Йшов час, і настав день, коли він зміг сказати батькові, що у паркані не залишилось жодного цвяха. Тобі батько взяв сина за руку й підвів до паркану: «Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки дірок у ворітниці? Паркан уже ніколи не стане таким, як раніше. Коли кажеш людині щось зле, в неї залишається такий само шрам як оці дірки. І неважливо скільки разів ти після цього вибачишся — шрам залишиться».

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x

Вам буде цікаво

У Гошеві провели сімейну реабілітацію учасників АТО/ООС

Завершилась чергова реабілітація для сімей бійців АТО/ООС, яку проводить Українська Греко-Католицька Церква. Традиційно духовно-психологічне відновлення ...