Авторські статті

Українське село – колиска національної культури

В країнах, де ніколи не було сіл – США, Канаді, Австралії тощо, нації історично складалися з емігрантів, котрі на нових землях або втрачали власні національні риси, або відокремлювалися у відносно автономне культурне існування (“чайнатауни”, італійські, ірландські, єврейські квартали).

Безумовно, певні спільні риси представники цих країн під впливом соціальних та історичних чинників виробили, проте власно національних культур у традиційному смислі слова там не існує. Є лише те, що культурознавці називають цивілізацією (від civil – місто), тобто той комплекс технічного влаштування життя, без чого людина не може нормально існувати. Це те, що її гріє, возить, пов’язує з іншими людьми тощо.

 

Такі суспільства зазвичай називаються споживацькими, вони можуть досягати значних успіхів у розвитку високотехнологічної цивілізації, але фактично залишаються позакультурними суспільствами.

Українське село ще від часів Трипілля мають в основному вигляд “гуртового” поселення, багатолюдного та зосередженого на невеликому просторі. Його форма – це неправильне коло чи еліпс. Оскільки від трипільських часів до прийняття християнства та сьогодення наш народ був та залишається сонцепоклонником, то села у плані забудовувалися так, нібито вони є земними відбитками Сонця. У селі багато вуличок, крутих й переривчатих, які часто кінчаються біля воріт окремої хати. Це є свідченням індивідуалізму: українець не любить одноманітності, він селиться там, де йому подобається. На місце побудови хати впливають ще й повір’я: хата будується там, де ляже собака. Якщо кішка лягає на “нечистому” місці, то собака – лише на “чистому”.

Росіяни будують свої деревні в основному одновуличними, що розтягуються на довжелезну відстань. Ізби будуються одна напроти одної без будь-якої огорожі. Це є свідченням колективізму цих народів. Гуртове та хаотичне планування українських сіл говорять про індивідуалізм та прив’язаність до громади. В Україні, ясна річ, є й одновуличні села, але лише там, де цього вимагають рельєфні умови – у долинах рік, в горах та у степових балках. Крім гуртових сіл, в Україні відомі також і розкидані хутори сміливих та ініціативних хліборобів, що розорювали незаймані землі, збільшуючи тим самим площі орної землі, яка переходила у власність українських селян.
Московсько-комуністичні поневолювачі намагалися знищити традиційний вигляд українського села. Насаджуючи колективне господарювання, ці правителі вимагали, аби селяни жили поруч один одного, щоб вулиці в селах були прямими. У такому селі поліційний нагляд за його мешканцями полегшувався. У 1960-1980-ті роки радянська тоталітарна держава, що прагнула до загальної уніфікації шляхом нівелювання усього національно-особливого, змінювала вигляд не лише сіл, але й будинків, в яких, як в містах, оселялось декілька родин. Такі села позбавляли селян індивідуалізму, перетворювали в звичайних наймитів, позбавляли прихильності до землі, до краси садиб з садами та квітами, тобто вбивали в українцях поетичність і високу духовність.

Українська хата, на відміну від російської ізби, обмазувалася глиною й білилася, що теж говорить про любов до краси. Є ще одна суттєва риса, що відрізняє українську хату від польського будинку та російської ізби. Українські хати мають чотирьохсхильні дахи і якщо криті соломою чи очеретом, то лагідно, охайно, снопик до снопику. Це споріднює наші хати зі словацькими, угорськими та румунськими будинками, тобто будинками народів, які теж населяють колишні трипільські землі.

Цікаво, що розписи теж споріднюють українську хату з трипільською. І тоді, і тепер вони мали й мають магічний та космогонічний характер. Та й в трипільських хатах, там де в теперішніх наших хатах покуття, на підлозі був рівноконечний хрест – місце для священного вогню. І саме в цих кутках археологи знаходять скульптурні зображення Богині Великої Матері. Розписи, вишиті рушники, килими, священні покуття – вс це докази давнього розвитку нашої національної культури та ментальності.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України