Правовий статус іноземців в Італії базується на первинних фундаментальних правилах Конституції Італії, в якій говориться, що такий статус регулюється законом відповідно до міжнародних норм і угод.
З особливим урахуванням джерел міжнародного характеру, членство Італії в Європейському Союзі означає, що громадяни держав-членів ЄС користуються в Італії основними свободами, передбаченими європейськими положеннями, а саме вільним оборотом капіталу, вільним оборотом товарів, свободою започаткування господарської діяльності в Італії та наданням послуг в Італії і вільним переміщенням працівників. На підставі зазначених свобод, гарантованих Європейським громадянством, громадяни держав-членів ЄС можуть оформляти в Італії на тих же умовах, що й італійські громадяни, усі правові акти, такі як, наприклад, купівля нерухомості або підприємства чи укладення кредитного договору або заснування компанії.
Громадяни країн, які не входять до складу Європейського Союзу – крім не-європейських громадян, які законно проживають на території Італії, про яких говоритиметься незабаром, – можуть оформляти дійсні в Італії правові акти тільки за умови взаємності, тобто тільки в тій мірі, в якій для італійського громадянина існує можливість оформити ті ж правові акти в країні іноземного громадянина, котрий має намір здійснити їх в Італії. Стан взаємності може встановлюватися за допомогою однієї з численних міжнародних конвенцій, підписаних Італією з багатьма зарубіжними країнами для взаємного захисту інвестицій громадян договірних держав. Доказ існування, чи ні, стану взаємності щодо актів, для яких передбачене втручання нотаріуса, покладено на самого нотаріуса і включає в себе уважний аналіз, який повинен обов’язково провадитися на індивідуальній основі – можливо, за допомогою італійського Міністерства закордонних справ, – тому що його результат залежить від конкретного виду правового акту, який потрібно оформити, і від національного законодавства особи, яка має намір його скласти.
Незалежно від виконання, чи ні, умови взаємності, громадяни держав, які не є членами ЄС, але легально проживають в Італії, можуть виконувати правові акти, якщо їх перебування на території Італії є законним згідно національних положень. Ця умова підтверджується наявністю дійсного дозволу на проживання, або дозволу на проживання для довгострокового резидента, а самі документи повинні пред’являтися нотаріусу перед складанням акту, за яким до нього звернулися.
Слід зазначити, що після встановлення можливості для іноземних громадян здійснювати певні правочини в Італії на зазначених вище умовах, відповідний акт, навіть складений або завірений італійським нотаріусом, не обов’язково буде регулюватися законодавством Італії. Італійська система міжнародного приватного права – тобто система правил, що дозволяє визначити юрисдикцію і право, що застосовується до правових ситуацій, які носять транснаціональний характер, – насправді характеризується значною відкритістю до іноземних правових систем, з якими вони мають певний зв’язок. Італійський закон і деякі європейські Правила, які рівномірно регулюють певні типи міжнародного приватного права, залежно від ситуації встановлюють серію сполучних факторів, з тим що кожного разу застосовуватиметься італійський або іноземний закон, встановлений за допомогою критерію чинного сполучного фактора або, подеколи, закон, вибраний сторонами правового акту.
