У Державній думі чекають внесення закону, запропонованого Рамзаном Кадировим і одностайно прийнятого 13.02.18 парламентом Чечні.
Закон передбачає кримінальне покарання осіб, що навмисно спотворюють правду про велику вітчизняну війну.
За цим законопроектом вводитися кримінальна відповідальність за вчинення дій, що ображають почуття ветеранів і пам’ять загиблих у великій вітчизняній війні, спотворюють історію і заперечують вирішальний внесок СРСР та її багатонаціонального народу в перемогу у Другій світовій війні.
Оцінити ймовірність перетворення «закону Кадирова» в закон РФ досить складно. З одного боку, його майже напевно підтримають зюгановці і весь мракобісний «підвал» Держдуми, який зазвичай асоціюється з Поклонською і Мілоновою.
Якщо цей «проект Кадирова» стане законом, то такий провал в середньовіччі відбудеться, перш за все, тому, що путінський телевізор для нього підготував ґрунт і значна частина народу цілком дозріла для чергового пекла. В даний момент «історичні ТВ-дебати» закінчуються або мордобоєм, як у випадку дебатів між Шевченком і Сванідзе на передачі «Радіорубка» на каналі «КП», або загрозою мордобою і включенням режиму керованої істерики в стилістиці «ти-мені-леніна-не чіпай», як, наприклад, у програмі «Вечір з Соловйовим» від 14.02.18.
Під час передачі, на якій обговорювалася роль і ступінь участі народів країн Балтії в Голокості й інші злочини нацизму, режим керованої істерики включався при будь-якій спробі опонентів не заперечувати долю литовців, латишів і естонців у злочинах нацистів – цього ніхто в студії Соловйова не робив – а уточнити світові цієї участі. Коли актор Андріс Ліелайс і режисер Григорій Амнуель намагалися наводити факти, що народи Балтії брали участь але не цілком і не у всіх злочинах нацизму, то Соловйов починав кричати про перегляд рішень Нюрнберга, а співробітник МІА «Росія сьогодні» Армен Гаспарян заявив: «я насилу стримуюся, щоб не встати й не доробити те, що не доробив мій дід». При цьому він намагався надати собі вид вкрай войовничий, грізно дивився в бік Лієлайса і Амнуеля і незв’язно вигукував окремі слова, з яких випливало, що саме ці двоє і були недоробкою його дідуся.
Ідея кримінального покарання за «спотворення історії» передбачає наявність єдино вірного, незмінного і недоторканного історичного тексту. Тобто це має бути священний історичний Канон, відхилення від якого будуть вважатися історичними єресями. Що саме стане таким Каноном – «Короткий курс історії ВКП (б), схвалений ЦК ВКП(б) у 1938, або сукупність історичних міфів від Мединського – це в «законі Кадирова» не уточнюється. Того, неясно, чи будуть саджати тих, хто сумнівається в історичній достовірності міфу про «28 панфіловців», або тих, хто вважає, що поляків у Катині вбили громадяни СРСР.
Свідоме відхилення від Канону називається єрессю. Для боротьби з єресями потрібні чотири речі.
По-перше, потрібен сам Канон. Тому для реалізації «закону Кадирова» потрібно канонічний варіант «Історичної Біблії». Вважаю доктор історичних наук Мединський у співавторстві з академіком Кадировим ця задача по плечу.
По-друге, потрібен спеціальний орган – Історична інквізиція. Тут буде велика конкуренція, але після низки локальних битв і невеличкого кровопролиття, склад цього органу буде створений.
По-третє, з урахуванням того, що джерелом єресей є Диявол, який постійно придумує все нові хитрі атаки на істинну віру, для захисту Канону необхідно періодично збирати Вселенські собори. В даному випадку, для захисту від атак історичного Диявола, яким, безсумнівно, є Захід, необхідно збирати Історичні собори. Кожен Історичний собор повинен буде засудити якусь єресь.
Тематика найближчих Історичних соборів очевидна. Необхідний аналог Нікейського собору, який засудив 1693 року тому аріанску єресь, а сьогодні треба терміново засудити тих, хто ставити знак рівності між нацизмом і сталінізмом, про що вісь вже який рік сурмить Соловйов. За аналогією з Константинопольським собором 381 року, що засудив, в тому числі македоніанску єресь, що заперечує божественну суть Святого Духа, необхідно терміново засудити усіх, хто ставити під сумнів вирішальну роль особисто Сталіна у Другій світовій. Враховуючи занедбаність ситуації боротьби з історичними єресями, мабуть, Історичний собор доведеться зробити постійно працюючим органом.
По-четверте, для правозастосовчої практики одного «закону Кадирова» буде явно недостатньо. Мабуть, потрібно буде створити аналог Збірника канонічного права Граціана (12-е століття), в якому буде уточнено і розставлені за ступенем тяжкості всі віді єресей, я також визначено ступінь відповідальності за кожну з них. Важливо, наприклад, зрозуміти, треба спалювати академіка Пивоварова, якщо він, пишучи масу єретичних історичних творів, публічно покається. І повинен бути покараний Сванідзе, якщо він, наприклад, розкається у своїй антисталінської єресі і, вступивши в КПРФ, стане довіреною особою Грудініна.
Одним словом, у разі прийняття «закону Кадирова» в країні можуть настати нові, дуже цікаві часи. Роботи стані багато і нудно точно не буде. І станемо жити краще і веселіше, як зауважив одного разу один історичний діяч, за сумісництвом великий історик.
Ігор ЯКОВЕНКО
