Генуя: несподіване знайомство з серцем Лігурії

Не дізнаєшся, поки сам не спробуєш – справедливість цієї нехитрої мудрості найкраще підтверджують подорожі. Сьогодні я розповім, який я представляла свою поїздку до Генуї, і що вийшло насправді.

Почну з того, що їхати в столицю Лігурії я зовсім не збиралася. Просто вийшло так, що, поки я жила в Швеції як учасник програми Au-Pair, моїм шведським “батькам” знадобилося виїхати, а перспектива провести самотній місяць в Стокгольмі не посміхалася ні їм, ні мені. Вісь так і вийшло, що, після короткого викликів і листування з друзями я знайшла знайому, яка запропонувала: “А приїжджай до мене в Генуї!”

Чого я чекала від поїздкі?

Ну, по-перше, раніше я ніколи не бувала в Італії, так що всі мої мізерні пізнання про цю країну ґрунтувалися на розповідях друзів і статтях в туристичних журналах або інтернеті. Одним словом, крім піци, оливок і спагетті, Італія (соромно сказати!) не асоціювалася у мене ні з чим. А та сама знайома ще й “підготувала” мене розповіддю про ті, як нестерпно жарко в Італії влітку… чи Варто дивуватися, що в підсумку я їхала в Генуї без особливого ентузіазму?

Перше враження

Як говоритися, “зустрічають по одягу”. З Генуєю це спрацювало на 200%: наш літак приземлився в аеропорту Христофора Колумба в першій половині дня, коли сонце нещадно пекло, а задушлива спека відчувалася навіть у приміщенні, незважаючи на працюючі кондиціонери. На небі – ні хмаринки, і звичайно, жодного натяку на вітерець. Якби я не знала, що Генуя знаходиться на узбережжі, то нізащо не здогадалася б про наявність тут моря. Одним словом, приємного мало, особливо якщо врахувати, що я далеко не любитель клімату “а ля Цукру”. Додайте сюди необхідність добиратися трохи не в інший кінець міста і втому після перельоту, і без праці намалюєте собі повну “картину маслом”.

А насправді…

А насправді все виявилося не так вже й трагічно. Відіспавшись та відпочивши, я змінила гнів на милість, і на зміну буркотливо-незадоволеному настрою прийшло цікавість і туристичний азарт мисливця: я ж в Італії! Знайома, у якої я зупинилася, провела мені оглядову екскурсію по місту, альо від далі я вирішила освоювати нові землі самостійно.

Відразу скажу, що влітку в Лігурії (а я була в Генуї в липні) дійсно жарко, а за весь місяць, що я там провела, дощу не було жодного разу, так що цю особливість клімату варто враховувати. І – так, Генуя зовсім не “медівникове містечко з яскравими будиночками і геранню на вікнах, як може здатися на фото в Мережі. Але про все по порядку.

Місто

Генуя – портове місто. Я відчула це відразу з якоїсь незрозумілої атмосфері, що витає в повітрі. І справа була зовсім не в тому, що вздовж причалів тут, наче ліс, здіймаються щогли білосніжних яхт, а в повітрі пахне сіллю. Генуя – це особливий світ: непосидячий, метушливий, трохи “базарний” і дуже мальовничий. Шкода тільки, що досить пошарпаний: багато хто дійсно гарні старовинні будівлі в центральній частині міста виглядають ну просто жалюгідно. Хоча, з іншого боку, ця занедбаність – ще одна “фішка” генуезького образу, надає місту певну романтичність.

Для себе я зробила висновок, що Генуї потрібно досліджувати не поспішаючи, вдумливо і багаторазово. Ви не відчуєте це місто, якщо просто пробіжитеся по знаковим туристичних місць за пару днів і ще дєньок проваляетесь на пляжі. Ні, Генуї треба відкривати, як старовинну скриньку з коштовностями! Так, у віддалених районах особливо не на що дивитися – це якщо ви чекаєте шедеврів архітектури або чогось видовищно-туристичного. Зате саме тут зосереджена італійська життя як вона є, без прикрас і наносного бутафорського ліску. Білизна, наче прапори, сохне на мотузках між будинками; неспішні години сієсти, коли з прикритих від спеки ставнями вікон чути приглушене дзюрчання італійської мови; дітвора, пустують на сходах храму під чарівні звуки органу – Генуї потрібно складати, як мозаїку – по шматочку, вибираючи найбільш цінні і яскраві.

Обов’язково погуляйте по центральній частині міста: старовинні будинки з приголомшливо красивими фресками, ліпними прикрасами і колонами; вузькі, розмах руки, бруковані вулички, які зміяться між фасадів з облупленою штукатуркою – в цьому теж є своя принадність, важливо тільки її побачити.

Люди

В Генуї не говорять по-англійськи. Ну ніхто. Зовсім. Для мене, звиклої до англоязычности європейців (в основному скандинавів, оскільки ця частина світу освоєна мною найкраще), спочатку це виявилося в деякому роді затримкою. Я ж теж не говорю по-італійськи! Врятувала природна здатність до мов, винахідливість і розмовник – і вже через пару днів я могла якось порозумітися з торговцем в магазинчику на розі і без сторонньої допомоги купити квиток на автобус в кіоску навпроти.

Не можу не відзначити, що жителі Генуї – люди доброзичливі і відкриті, і якщо ви хоч трохи говорите по-італійськи, то у вас взагалі не виникне проблем із спілкуванням. В разі чого, сміливо звертайтеся за допомогою – вам підкажуть, покажуть і роз’ясненнями з’ясовувати всі, що вам необхідно. Я, наприклад, в перший же день мого перебування в Генуї примудрилася сісти не на тій автобус, і в результаті довелося розпитувати всіх навколишніх водіїв, як дістатися до потрібної мені зупинки. А якщо врахувати, що рівень мого італійського на той момент був “мінус нуль”… загалом, мені дуже пощастило, коли один з водіїв на мої кострубаті спроби порозумітися живити “Can I help you?” (Я можу вам допомогти?). Підсумок – я дісталася-таки додому, свято вірячи, що італійці – найкращі у світі люди 🙂

Кухня

Багато їдуть в Італію, щоб скуштувати страви місцевої кухні. Мені в цьому сенсі пощастило несказанно, адже я удостоїлася честі бути запрошена в гості до справжньої італійської сім’ї. З усіма витікаючими гастрономічними наслідками.

Все влаштувала та сама подруга, з подачі якої і почалося моє лігурійське враження. Одного разу, зайшовши в гості, вона запитала, чи не складу я їй компанію – її запрошують на вечерю італійські друзі, а ти одній якось не хочеться. Чому б і ні? Такий шанс двічі не випаде! І скажу чесно, я жодного разу не пошкодувала!

Синьйор і синьйора Россі (а також їх діти, онуки і невістки з зятями) виявилися людьми веселими, товариськими і приголомшливо привітними. Виявилося, що вони довгий час утримували міні-готель для туристів, а тому трохи говорять по-англійськи, так що нам навіть вдалося цілком стерпно поспілкуватися, правда, годиною сміхотливий синьйор Гвідо не міг згадати ті чі інше слово англійською, і тоді кричав через всю кухню своїй дружині: “Cara, sai questa parola in inglese? (іт. “Люба, ти знаєш це слово по-англійськи…?”). Загалом, вечеря проходив весело і жваво, саме так, як і уявляєш собі такі посиденьки в колі італійської сім’ї.

Саме в гостях у цієї милої парі я вперше спробувала справжню домашню, італійську піцу та пасту, соус песто, приготований за сімейним рецептом (який мені, на жаль, вивідати не вдалося – на ті він і сімейний!) і дуже смачні Focaccia ligure (лігурійські коржі з різною начинкою). Таку смакоту не подадуть ні в одному, навіть найкращому кафе або ресторані! А живе спілкування, зіткнення з італійською культурою зсередини і можливість дізнатися про цих чудових людей стали найкращим подарунком, який зробила мені Генуя.

Взагалі ж моя вам порада: якщо хочете спробувати справжні страви лігурійській кухні, варто віддавати перевагу невеликим кафе або закусочним, наприклад, непогане містечко “Sapori di Genova” на Пьяцца Феррарі. Часто такі заклади бувають сімейними – тобто володіє ними одна сім’я протягом кількох поколінь. Тут ви можете бути впевнені, що всі традиції приготування того чи іншого блюда будуть дотримані – якщо не в первозданному вигляді, то в максимально близькому до нього, а якість буде незмінно високим.

Зверніть увагу на такі страви, як Sardenaira (різновид піци, альо більш розсипчаста, з томатним соусом, часником і анчоусами, – нарізають квадратиками), Тrenette al pesto (локшина з соусом «песто”), Mesciua (густий суп з бобів, квасолі і пшениці, заправлений оливковою олією і чорним перцем), Boghe in scabecio (смажена риба під маринадом з оцту, оливкового масла, цибулі, часнику, лаврового листа, шавлії і розмарину) і Corzetti alla Polceverasca (маленькі вигнуті макарони в м ясного соусі з сіром пармезан). З десертів обов’язково скуштуйте Amaretti di Sassello (м’яке мигдальне печиво), sciumette (маленькі молочні тістечка з фісташками), Biscotti del lagaccio (іт. печиво з лагаччо – за смаком дуже схоже на наші сухарі, тільки більш солодке) і звичайно, знамените морозиво.

Зручно і швидко дістатися в Генуї можна з Мілана: на поїзді всього за 1,5 години і близько 30 євро в одну сторону.

Дарина Литкіна

Журналіст TripMyDream

uploud...

загрузка...

Про Адміністрація порталу

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

x

Вам буде цікаво

Якщо зможете сказати, в яких країнах знаходяться ці 20 міст, ви справжній знавець географії

Ми могли б зробити тест на знання столиць, але це було б занадто просто, чи ...