У нас є сусіди. Чоловік і дружина, років по двадцять п’ять обом і, як я припускаю, що обидва володіють світоглядом і ранимим характером блондинки.
… Стою, курю на балконі, на своєму рідному п’ятому поверсі. Наді мною ще два поверхи сусідів. Чую, на шостому, чоловік з дружиною тихесенько так перемовляються про щось. Ну, про що може на балконі шепотітися молоді чоловік і дружина? Ясно справа про різноманітність інтиму, за допомогою виконання оного на балконі.
Але виявляється все не так просто. Так, інтим звичайно тут був присутній, але тільки не міжлюдяний, а людино-ремонтний. Ну, це справа знайома майже кожному.
Сусіди робили у себе ремонт, і ось несподівано, як медузою в око, постало питання і винесення постремонтного сміття.
— Ну ти чо, Свєтка! – гаряче шепотів чоловік – Так це швидко. Ніхто і не помітить. Ррраз, і все!
— Ой, а раптом чо? – резонно зауважила Свєтка
— А чо «чо»? – продовжував схиляти на недобре чоловік.
— Ну, хіба мало чо! – логічно заперечила дружина.
— Так нічо! Все пучком! – підвів ризику під диспутом чоловік.
Я вже зібрався йти, як почув над собою дивний шерех. Зверху посипалися тирса і ще якась фігня схожа на лупу.
— Давай… — здушено бурмотів чоловік. І по голосу було чутно, що він щось там сильно напружений. Ага, ага. Я б теж напружився. Але, напевно, спочатку головою. Бо ці два інтелектуала, щоб не тягнути по сходах двері, які не входила в ліфт, вирішили їх назвати Ікаром і скинути з балкона. Ось таке просте і елегантне рішення.
Я звичайно хотів попередити їх про дещо, бо досвід був вельми багатий і різноманітний, навіть набрав повний живіт повітря. Але не встиг.
Надсадно і якось жалібно крякнув, ці доморощені Боні і Клайд перевалили через балконні перила двері і з цікавістю втупилися вниз в очікуванні ефектного розльоту трісок від контакту деревини і асфальту.
Я спочатку теж хотів глянути, але вчасно подивився наверх. Весь трагізм прийдешнього промайнув перед очима як експрес-хроніка масового згвалтування.
Двері, які емігрували з балкона, до цього гніздилася на шостому поверсі. Я на п’ятому. А підімною був ще поверх, четвертий називається. Там жили нормальні люди, які по вихідних нормально прали білизну і абсолютно нормально її розвішували за балконом. Так, так, саме за балконом. Бо тато їхній, щоб не займати білизною і без того убогі квадратні метри балкона, зробив сушарку за перилами. До речі дуже зручно. Там, між двох арматурин, горизонтально прикручених по кутах перил, натягнуто рядів п’ять мотузок. А оскільки сьогодні неділя, то й білизни на них висіло не мало. Простирадла всякі, підодіяльники…
А двері то що? Їм сказали вниз, значить вниз. Але хто ж попереджав про мотузочки?
Вона свозанула повз мене чорним коршуном, після чого можна було без побоювання висунути голову і дивитися вниз. А внизу, в цей час відбувалися вельми кумедні речі.
Квадратний, дерев’яний виріб, вже порядком набравши швидкість, раптом зустрів на своєму шляху туго натягнуті білизняні мотузки. Треба сказати, що зроблені вони були дуже якісно, і тест драйв пройшли на п’ять балів. Але ось двері… Двері, вони чомусь перестали летіти прямо вниз, а зачепивши мотузку і намотавши на себе величезну білу простирадло, зробила чарівну дугу, і іншим кінцем увійшла точно у вікно третього поверху. Увійшли жорстко і безкомпромісно, як нахабний Карлсон в простирадлі, обожравшийся ферментованого варення.
… Сусіди на третьому давно мріяли змінити потріскані вікна на пластикові. І, нарешті дочекавшись літа, зважилися. Як раз в цей момент майстра витягли стару раму, поставили і злегка наживили нову, білу, з потрійним склопакетом і трохи відійшли углиб кімнати, помилуватися на результат справ своїх.
Буквально через пів хвилини вони булі змушені різко здивуватися тому, як рама, начебто і закріплена раптово самостійно увійшла назад в кімнату, супроводжувана ніж у білому з ромашками, одязі. Мелодійний і красивий дзвін оповістив всіх, що установка нових вікон тимчасово відміняється.
Але це був лише третій поверх. І двері пам’ятаючи, куди їх направили, затримуватися не стали, і вже не вертикально, а естетично плануючи, кинулися до землі.
… Невелика, але вже кудлата собака, моделі болонка з насолодою гадила під вікнами, і періодично оглядаючи перехожих, заливаючись верескливим гавкотом на коліна. Перехожі опускали голови, що б подивитися, звідки йде настільки мерзенний звук, потім гидливо кривилися і прискорювали крок. Смерділо від цього серуна нестерпно.
Його знав увесь двір, оскільки ця кудлата смердючка цілими днями тільки й робила, що гадила і тявкала. На диво, це маленьке тіло виробляло стільки лайна, що корови Нечорнозем’я просто плачуть від сорому. І щоранку, йдучи на роботу, я чув вираз щирої любові собачці нашої, загалом ті, інтелігентної двірнички.
В цей раз болонка була особливо визглива і неохайна. Сидячи в жахливій раскорячці вона тявкала на весь двір, мабуть закликаючи подивитися, як їй незручно.
І в момент найвищої ейфорії сталося те, після чого двірничка стала дуже ввічливо вітатися з моїми сусідами, власниками дері.
Двері, в повній тиші на бриючому польоті, пройшли майже по вухах раптово заткнувшемуся серуну і з гуркотом закінчення світу, приземлилася в парі метрів від болонки.
Природа замовкла. Комарики, до цього шукали жертву, переляканою зграйкою кинулися в кущі і звідти з жахом дивилися, як болонка, ме-е-ееедленно і мовчки(!) встала, обережно подивилася по сторонах, потім підозріло на свою купу, підняла погляд до неба, хвилину постояла в заціпенінні і якимось крабьим шагом, в повній тиші пошкандибала за будинок.
З тих пір ходила боком мовчки, як німий юродивий, і гадила виключно на газонах задерши голову вгору.
Ну а сусіди. Їм нічого не було, окрім набутого досвіду і фінансового збитку за розбите вікно, яке приїхали вставляти вже інші майстри, оскільки ті, попередні, від потрясіння пішли в багатотижневий запій.
