ЧИ ТИ ЛЮБИШ ЦЕРКВУ? 8 ДУМОК ПРО ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

«Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля),
і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають».
(Мт 16, 18)

Цей весняно-великодній випуск нашого парафіяльного вісника «Місіонери Слова» я вирішив посвятити темі Церкви та деяким аспектам нашого щоденного життя, пов’язаних з Церквою. В цих днях ми святкуємо світлий празник Христового Воскресіння, згодом у травні будемо відзначати Храмовий Празник Святих Кирила і Методія (цього року припадає на 20 травня) і свято Зіслання Святого Духа та народження Церкви Христової (цього року 27 травня). А трішки пізніше, у липні, святкуємо празник верховних апостолів Петра і Павла, перший з яких став основою, «скелею», на якій Христос збудував Церкву. Це особливі нагоди, коли численні вірні виявляють свою любов і повагу до Господа Бога, до Церкви, відвідуючи свої храми і беручи участь у спільнотних молитвах.

Хочеться, в такі складні часи, коли кожен думає, каже, пише і чинить все, що забажає, інколи без оцінки змісту і користі від того всього, донести до серця кожного читача та кожної особи потребу і необхідність правдивого життя у Церкві. Часто-густо можна почути як говорять чи пишуть про Церкву, як про якусь там третю особу: Церква погана, Церква грішна, Церква… Пишуть і говорять про Церкву інколи навіть ті, які жодного відношення до Неї не мають. А хто ж така Церква? Та це ж ми – і вірні і духовенство, і кожен з нас відповідальний за те, щоб Церква була такою, якою її хоче бачити Господь, а не та чи інша категорія людей. Святі називали Церкву «святою грішницею»: свята, бо оснував її Святий Господь, а грішниця, бо має у собі таких, як я з Вами, грішників.

Господь Ісус Христос оснував Церкву, як спільноту віруючих людей, перед тим, як відходив з цього земного життя. І призначення Церкви – одне-єдине – провадити людей до Царства Небесного. Про це читаємо у Євангелії: «Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків». «На вашу ж думку», – до них каже, – «хто я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» (Мт 16, 13-19).

Декілька думок про Церкву, якими я прагну поділитися з Вами, дорогі наші парафіяни, прихожани чи просто приятелі, з якими ми час від часу зустрічаємося на спільні молитви, святкування, паломництва чи при інших нагодах.

  • Церква – це не групка досконалих і святих осіб, але це спільнота віруючих у Христа-Господа людей, які мають перед собою чітко означену ціль – спасти свою душу і потрапити до Царства Небесного з допомогою божої благодаті. Це часто дуже різні люди, які прикладають, інколи, величезні зусилля, щоб жити святим життям, і цінують ті засоби, які пропонує Церква – святі Таїнства Покаяння (Сповіді) і Євхаристії (Святого Причастя), щоб впорядковувати своє життя. Кожна людина має свій шлях до Господа і до Церкви, тому за кожну нову людину у Церкві та у храмі треба подяку складати Господу, радіти і допомогти людині себе комфортно почувати. Боляче, коли «несвідомі» або «лукаві» християни претендують, що в Церкві всі повинні бути святими і використовують кожну нагоду, аби викривати чи пліткувати про слабкості окремих осіб, які належать до Церкви і таким способом зневажають святе ім’я Церкви Христової. Боляче, коли ми не переживаємо за наших рідних і близьких і за їхнє «церковне життя», мовляв це не наша справа.
  • Церква відкрита для всіх, бо Христос її заснував для всіх, без винятку, людей. Тому ті особи, які прагнуть жити з Господом, вони покликані приймати всіх інших людей, як своїх ближніх, які також мають свої обмеження і слабкості, але які прагнуть належати до спільноти Церкви. Тому в Церкві не може бути різних «групок», які вважають себе особливими і незамінимими, але всі взаємно повинні одні одних сприймати, поважати і любити. У Церкві всі покликані служити іншим, як цього нас навчав Ісус Христос, а служіння – це любов, це піклування, це турбота про інших, а не просто «тішення самими собою та своєю праведністю». Боляче, коли у церковній спільноті трапляються, десь частіше, десь рідше, ситуації, коли одні не сприймають інших чи уникають зустрічі, або просто ігнорують своїх ближніх, знаходячи для цього масу причин і оправдань. Це не по-християнськи. Так робив фарисей, який казав «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк 18,11).
  • Є різні нагоди у Церкві, які допомагають людині по-новому відкрити для себе Церкву. Це таїнство Хрещення, коли хтось у родині народився; це таїнство урочистого Святого Причастя, коли діти готуються до такого величного дня зустрічі з Христом; це таїнство Вінчання для двох свідомих і зрілих християн – хлопця і дівчини, які здатні взяти на себе подружні обов’язки і ними жити вірно і в любові аж до смерті; це різні ювілеї та святкування; це християнські похорони; це вкінці кінців – недільні і святкові богослужіння. Боляче, коли християни, інколи, розглядають ці нагоди, як чисто обрядові моменти і не вникають у суть тих чи інших таїнств; коли спочатку планують святкування в ресторанах, а потім вже організовують справи з уділенням тих чи інших таїнств, підлаштовуючи головне другорядному; коли вперто вірять різного роду забобонам, тим самим зневажаючи віру в Єдиного Господа та святі традиції Церкви Христової і не мають бажання виправлятися і, більше того, вимагають чи претендують, що Церква має сприймати ті чи інші штучки, забобони чи їхні «традиції». Христос сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів 8, 31).
  • Церква – це спільнота свідомих віруючих людей, які розуміють, що діти і молодь – це наше майбутнє і майбутнє Церкви. Тому нормальна церковна спільнота старається допомагати і сприяти всьому, що стосується навчання і формування молодого покоління (катехизація, ораторій, християнські табори та відпочинки, прощі, поїздки). Кожна парафіяльна спільнота повинна зробити все для того, щоб діти і молодь у храмі почувалися добре, щоб їм хотілося приходити до храму. Священик є перший відповідальний за організацію таких дитячих і молодіжних заходів на парафії, але без здорового сприяння батьків, інколи, не можливо зробити щось більше і краще. Боляче, коли батьки так організовують життя своїх дітей, що їм стає часу і грошей на все (гори, море, лижі, аквапарк, поїздки та інші розваги і відпочинки), але не залишається часу на недільну Службу Божу, на катехизацію, на здоровий християнський відпочинок з їхніми однолітками. Є така чудова фраза з народної мудрості: якщо з дітьми не говорити про Бога, то потім прийдеться все життя з Богом говорити про дітей. Щиро дякую батькам, які допомагають нам організовувати різні заходи для дітей і молоді і фінансово підтримують різні ініціативи.
  • Благодійна діяльність у Церкві – це щось дуже цінне і невід’ємне від життя нормальної парафіяльної спільноти. Тому важливо відкликатися та особисто брати участь у різних загально-церковних ініціативах, організованих такими організаціями як «Карітас» та Мальтійська Служба Допомоги, як і підтримувати парафіяльні благодійні проекти. Часто у парафіях є потребуючі люди чи родини: хто як не Церква повинна відкликнутися на допомогу? У нашій парафії, на даний час, ми завершили парафіяльний проект «Купівля житла для багатодітної родини», підтримуємо потерпілу від пожежі родину і ретельно займаємося питанням будівництва парафіяльного дитячого садочку «Ковчег». Молоді люди, парафіяни, прихожани і просто приятелі – на Вас надія – не опустіть нагоди стати «фундатором» і «благодійником» будівництва нашого дитячого садочку. Але в нас є одне правило, яке нам залишив Ісус Христос: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Мт 6,3-4). Боляче, коли люди претендують на привселюдну подяку чи ображаються, коли їх, випадково чи через забуття, не похвалили чи забули згадати при певних нагодах, коли їм не вручили грамоти чи медалі. Я дуже мрію, щоб всі, що чинять добрі діла отримали нагороду від Господа, а не просто людську подяку. Дякую Вам, що підтримуєте нас у благодійній діяльності.
  • Етика поведінки у храмі – це певні необхідні найпростіші правила, які сприяють тому, щоб всі у храмі могли легко спілкуватися з Богом і щоб не заважали іншим це робити. Деякі правила є спільними для всіх, а якісь різняться відповідно до окремих місцевостей та парафій. Є такі, на які варто звернути увагу нинішнім християнам. Нині згадаю три моменти: не личить користуватися телефоном – в часі богослужінь відповідати на дзвінки, читати чи відписувати «смс», переглядати пошту чи соцмережі, виходити чи вибігати під час богослужінь з храму, щоб вирішити «термінову» справу. Люди добрі, невже є настільки важливі речі, які не почекають однієї годинки, поки ми не вийдемо з храму? Ще одна річ, яка є очевидною у храмі – коли люди мають в устах жуйку, заходячи до храму і жують під час богослужінь. Не красиво «жувати жуйку» в часі перебування у храмі, а тим більше, що тим порушується євхаристійний піст для тих, які мають нагоду приступити до Святого Причастя. Я, зазвичай, перед уділенням таїнства Хрещення чи Вінчання, добрим способом прошу про дві речі: вимкнути телефони і викинути жуйки. Але невже це треба нагадувати? Не можна перебувати дітям на дитячому майданчику на подвір’ї храму в часі Служби Божої, саме від батьків залежить дотримуватися цього правила чи нехтувати ним, таким чином не поважаючи інших батьків і дітей. Боляче і неприємно на це звертати увагу, але, інколи, є необхідно.
  • Активна участь у богослужіннях – це щось дуже цінне і є ліком проти нудьги. Саме активна участь допомагає людині не розсіюватися і вникати у зміст молитов. Інколи люди жаліються, що їм нудно у храмі. Щоб не було нудно, необхідно старатися розуміти, що відбувається і брати участь у богослужінні. Цьому допомагають молитовники, уважне слухання читань Апостола і Євангелії, уважне слухання проповіді із зусиллям пригадати ввечері про що йшлося у проповіді і які читання були на Святій Літургії. Також важливо приходити завчасно до храму, заздалегідь передбачивши необхідний час для приготування і на дорогу до храму. Боляче, коли люди знаходять оправдання на те, що запізнюються або на те, що досі не розуміють що правиться і який порядок богослужінь і взагалі, не вникають у зміст молитов і відправ. Якщо людина не забажає розуміти, на силу цього ніхто не зробить і якщо людина не вийде з дому завчасно, то аж ніяк не зможе вчасно прийти на богослужіння.
  • Фінансове питання у Церкві – це гаряча тема, але яка повинна бути чіткою і ясною. Відколи існує Свята Церква – існували пожертви, як засіб існування та утримання Церкви і священиків. Ще в Старому Завіті Господь установив закон про десятину – тобто закон, який передбачав пожертву десятої частини свого заробітку на храм і на служителів храму. Цього закону ніхто не відміняв і сьогодні є вірні, які стараються частину свого прибутку, інколи десятину, віддати на благодійність чи на діяльність Церкви. Ці люди часто дають свідчення про те, як Господь благословляє їх добробут. У храмах збирають пожертви або, як у нашому випадку, є скриньки, куди вірні вкидають свої пожертви. У нашому храмі є «Скринька благодійності» –  пожертви з неї йдуть на потребуючих і тих, хто просить про милостиню; є «Скринька для пожертв за Служби Божі» –  пожертви йдуть на утримання священиків; є інші скриньки у храмі – це пожертви, які використовуються для утримання храму і всієї нашої парафіяльної господарки, для розвитку парафії. Частина з цих грошей, як цього просить Церковний  Уряд, використовується для катехизації та євангелізації. Є ще одноразові річні фінансові допомоги для утримання та розвитку Церкви в цілому: «Катедратик» на потреби Архієпархіального Управління; «Алюмінатик» –  на потреби семінарії і навчання семінаристів; «Петрів гріш» та «Андріїв гріш» –  це символічні внески на потреби Церкви в Україні та у світі. Ці фінансові внески – пожертви – це свідома участь кожного вірного нашої Церкви у житті, діяльності та розвитку нашої Церкви. Нехай Господь віддячить сторицею за кожну вашу пожертву і підтримку Церкви і нас, священиків.

Не можливо, тут і зараз, обговорити всі запитання, що стосуються нашого церковного життя. Але я радо відповім на всі Ваші запитання, які би Вас цікавили і Ви не маєте нагоди чи можливості когось запитати. Ваші запитання можна надсилати на мою електронну адресу: josafatboyko@ive.org. Дякую Вам за те, що Ви любите Церкву. І на завершення пропоную Вам слова Святого Івана Золотоустого: «Не відходи від Церкви, тому що нема нічого сильнішого від Церкви. Церква – твоя надія. Церква – твоє спасіння. Церква – твій захист. Вона вища від неба, обширніша від землі. Церква ніколи не старіється, але завжди цвіте. Тому Святе Письмо, підкреслюючи її твердість і непорушність, називає її скелею» (Гомілія на Псалом 44).

о. Йосафат Бойко, ВС

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x

Вам буде цікаво

Папа про Алжирських мучеників: Переслідування не є дійсністю минулого

У Ватикані оприлюднили лист Святішого Отця, який призначив кардинала Джованні Анджело Беччіу своїм Спеціальним Посланцем ...