Вічна дилема: як не залишитися біля розбитого корита через романтичне кохання. Або все добре розрахувати і не померти потім від нудьги? Словом, чим керуватися для побудови серйозних стосунків – серцем чи розумом?
Дай волю серцю…
З одного боку, хочеться піднесення, гостроти почуттів і відчуттів. Розкішних жестів, божевільних вчинків. Бо все решта можна купити. З іншого – кожна жінка, та й чоловік, задається отим клятим запитанням за Євтушенком: “А що потім?” І все якось тьмяніє, знецінюється. Карета перетворюється на гарбуза.
Дехто вважає, ніби тільки-но починаєш шукати сенс кохання, це означає, що воно закінчилося. То що ж виходить, треба якомога довше жити із зав’язаними очима, забороняти собі вмикати мозок? Та чим темніша ніч, тим сліпучішим буде світанок.
І тоді проблемою буде, як далеко на момент прозріння ви зайшли у небажанні бачити у коханому якісь вади і приписуванні йому вигаданих чеснот. Чи встигли вже купити спільне житло, народити дітей. І що тепер з усім цим робити?
“Єдиний” і “на все життя” – демотиватори
Пропоную для початку відмовитися від надмірної серйозності і ретельності у прагненні знайти пару. Маю на увазі той популярний набір критеріїв для оцінювання, який є зазвичай у кожної жінки або чоловіка. Так само запровадити табу на заяложені штамп, як то “Єдиний (єдина) – на все життя”, “половинки одного цілого”, “годувальник родини” чи “берегиня домашнього вогнища”.
Адже давайте будемо чесними – ніхто не знає, що там буде через сорок років. Як ніхто не дасть гарантій, що ви святкуватимете з партнером золоте весілля. Та це не привід боятися жити зараз. І якщо вам добре з кимось, нерозумно відмовлятися бути з ним, бо за загальноприйнятими ознаками він не схожий на здобувача. Не солідний, не має дорогого автомобіля.
А в подруги он коханець – бізнесмен. Дарує дорогі речі. Щоправда, одружений, але вже цілий рік обіцяє розлучитися. І вона, вдягнувши подаровані прикраси, зустрічається з ним крадькома. Ви ж почуваєтеся в злагоді із собою разом із коханим. І якщо його життєвою філософією не є лежання на дивані, він ще встигне заробити грошей, отримати посаду, поносити дорогі костюми.
Коли ж сподівання не виправдаються, і за романтичною полудою ви побачите поруч із собою типового пасивного споживача теленовин і ваших обідів, завжди зможете розлучитися.
Не думай про червоне?
Так, так. Не треба боятися думати про розлучення. Адже, коли ви виключаєте таку можливість, розглядаєте її як особисту поразку, ваш вибір стає занадто складним. Що називається – без права на помилку. Мене б наприклад це дуже гнітило.
Так само дуже багатьох зупиняє, примушує відмовлятися від цілком гармонійних стосунків той факт, нібито от зараз ми робимо вибір на все життя. Брр, страшно! Тож позбавтеся тієї архаїчної установки. І одразу позбудетесь тягаря провини, яку ми підсвідомо закладаємо собі на майбутнє і яка виявиться в разі нашого невірного вибору.
Оскільки успіх такого складного “проекту” як шлюб залежить не лише від нас, годі щось прогнозувати.
Закохані за власним бажанням
І на останок – гарні новини про любов. Кохання, отже й того, хто начебто зможе вам його дати, не треба шукати. Навіть більше – його не треба боятися втратити. Адже воно – в нас самих, у нашому ставленні до себе й до світу.
Якщо вам здається, що вам не щастить в особистому житті, замисліться, чому ви себе не любите. Так само не буває й нещасливого кохання. Уже те, що ви самі, думаючи про когось, переживаєте піднесення, ладні гори звернути – цінність. А взаємність – неабияка розкіш.
І навіть коли щось складеться не так, ви принаймні були щирими. Яскрава, емоційна історія кохання завжди збагачує, підживлює особистість. Відчувати її тепло в душі значно шляхетніше, ніж підраховувати збитки внаслідок невдалого розрахунку.
