Авторські статтіДіаспора

238 років без Січі

Цього року, 5 червня, в Україні не було приспущено державні прапори, не розвівались чорні стрічки на знак жалоби і величезної історичної втрати. Адже, в цей день далекого 1775 року Російська імперія знищила українську вольницю – Запорозьку Січ. Багато води за цей час витекло в синє море.

“А онуки – їм байдуже, панам жито сіють!”

“А онуки – їм байдуже, панам жито сіють!”  Хоча у кожному шкільному підручнику з історії, починаючи ще з радянських часів, ця трагічна подія обов’язково згадується ще й у негативному контексті. Допоки до “ліквідації Січі” ще не добралася злочинна рука головного цензора з Міносвіти, кожен українець мав би знати і пам’ятати цю про сумну сторінку нашої історії. А головне зробити правильні висновки з минулого.

Запорозька Січ була зруйнована згідно з маніфестом російської імператриці Катерини ІІ, що вирішила ліквідувати останній форпост української самостійності. Однак, навіть за радянських часів на території України ніхто не наважувався встановлювати пам’ятники “сучій дочці”, яка “доканала вдову-сиротину”. Проте, вже у незалежній Україні монументи московській цариці таки відкрили в Одесі (27.10.2007) і Севастополі (15.08.2008). Носяться з подібними ініціативами в Дніпропетровську, Луганську, Кременчуці на Полтавщині, Мелітополі Запорізької області. Вражає, що пам’ятники імператриці почали з’являтись не в часи промосковського Л.Кучми, а за начебто українського президента-патріота В.Ющенка. В Одесі пам’ятник поставили при прем’єрі В.Януковичу і міському голові Е.Гурвіцу (тепер народний депутат від партії “УДАР”), в Севастополі – вже за урядування Ю.Тимошенко, при міському голові В.Саратову (при Януковичу став головою Севастопольської міськдержадміністрації, а згодом керівником Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг).

Пам’ятники, звісна річ, ставлять не просто-так для увіковічнення, а на добру згадку. Виходить для прихильників ідеї встановлення пам’ятників Катерині ІІ ліквідація Запорозької Січі є шанованою і бажаною подією. Тоді, що вони роблять на керівних посадах у незалежній Україні? Адже сучасна Україна без історичної легендарної Січі є немислима. Ми ж бо – козацька нація!

Повчальним з цієї історії є і такий факт. Коли козаки довідались про наміри москалів ліквідувати Січ, у Петербург до цариці було відправлено послів. Та поки послам задурювали голови всілякими перемовинами та затягували час, царське військо уже обступило всі козацькі паланки, де жили батьки, жінки і діти січовиків, та й саму Січ Запорозьку. Козаки були готові дати відсіч москалям та, якщо і судилось, полягти у бою за волю. Водночас Січовий Архимандрит отець Володимир Сокольський почав просити аби не проливати крові християнської та з надією на Бога покоритися його волі (забув сердешний, як “голодна вовчиця” загарбала в Україні церковні та монастирські землі, а митрополита Арсенія Мацієвича в 1764 році замурувала живцем у Ревельській фортеці за проклинання церковних злодіїв).

Проте, заклик священника таки вгамував найбільш завзятих запорожців і старшина з хлібом-сіллю пішла до московського генерала Текелія, сподіваючись, що покірністю задобрить царський уряд. Москалі посланців прийняли як завжди – з розпростертими обіймами. І наслідок як завжди: 86-ти літнього кошового Петра Калнишевського заслано у Соловецький монастир на Білому морі (у вузькому і низькому льосі без вікон – без дверей пробув тут 25 років і помер у віці 113 літ); військового писаря Івана Глобу заслано на Сибір в Білозерський монастир (помер 1790 року); військового суддю Павла Головатого заслано у Тобольський монастир; полковників Чорного, Кулика, Пелеху і Порохню, курінного отамана Головка і багато іншої старшини запорожської запроторено до різних фортець та казематів, де вони і закінчили своє життя.

Події наступних двох століть лише підтвердять віроломність і підступність москалів та намір бути великими чужим коштом.

Тому, з відстані 238 років залишається дивуватися, як це українці досі не розкусили москаля і далі вірять московським байкам про дружбу. Чому і далі, як жаба в пащу удава, лізуть “в рускій мір”, чому в Україні ходять до московської церкви (де немає нічого святого, крім наживи), чому хочуть у Митний Союз чи Союз Євразійський (мало нам було імперії зла – Союзу РСР), чому вживають чужої московської мови? Скільки ще потрібно мільйонних жертв аби зрозуміти імперську природу москаля?

“Нема Січі, пропав і той , що всім верховодив!”

Ростислав Новоженець, президент Благодійного фонду “Україна-Русь”.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України